Цугцванг у лабіринті
Настала черга грати Табіярові. І йому не повезло: за усю гру мав лише дві козирні карти – сімку та десятку. Один раз йому випала пікова дама, двічі – по валету. А так – одна дрібнота. Він теж програв.
– Я виграю, – підбадьорив Тигр дітей. – Гей ви, тролі, женіть сюди карти! Козир – піка!
Першим же ходом він побив бубнову вісімку хрестовою шісткою. Тролі роззявили роти…
– Хто хоче першим сказати, що я шахрую чи помилився? – випередив їх Шаблезубець. – Ой, щось живіт бурчить. Ще зранку голодний! Вибачте, якщо бурчання вам заважає!
Троль-староста мовчки відкинув вісімку та шістку у відбій. Гра пішла крутезна: Тигр бив, не дивлячись, але суперникові шахраювати не давав. Одразу ж гарчав: „Ти чого побив сімкою валета?“
Під захоплені посмішки принца та Даринки він швидко переміг у грі. Тролі, пошепки ремствуючи, розійшлися. Шлях був вільний. Клубочок покотився далі, мандрівці – за ним.
– Знаю я цих тролів, – пояснив переможець свою поведінку, – їх треба або їсти, або тролити. Інших способів з ними співіснувати просто немає!
Вони вже далеченько відійшли від селища, як їх наздогнав молодий троль. Він тягнув велику корзину.
– Стійте, стійте! – загукав він ще здаля, – візьміть мене з собою! Я хочу світ побачити! А самому мандрувати боюся. Люди, як нас бачать, просто скаженіють: „Троль! Зараз буде нас обдурювати та тролити! Бийте його! Женіть геть!“
– Добре, – сказав йому принц, – але дві умови. Будеш битися з нами й за нас, як за себе? Бо ми йдемо не на прогулянку.
– М-м-м. Буду! Згоден!
– Ось тобі золота монета – завдаток. Я приймаю тебе на службу. Але запам’ятай: тролити на службі в мене не дозволяється!
Новий супутник попрохав дати йому дорожнє ім’я, бо не забажав повідомляти своє. Це таємниця кожного троля. Його назвали Синьочубом – чуприну дійсно мав синю. Одягнутий був у синю ж сорочку, помаранчеві шорти, а на голові мав великого жовтого капелюха.
– Зараз я вгадаю, хто з вас дресирує Тигра, – сказав він. – Це…
– Тролиш? – водночас спитали Табіяр та Тигр.
– Тролю, – зізнався він. – Вибачте, звичка.
– Вибачаємо, Синьочубе.
У його кошику була смажена курка (вона дісталася Тигрові) й велика хлібина, яку розділили на трьох. Троль указав джерельце, з якого вони напилися води. Й компанія рушила далі за клубочком.
Пізно ввечері, коли люди починають вкладатися спати, вони увійшли у невелике село. Собаки, побачивши Шаблезубого Тигра, підібгали хвости й кудись пропали з вулиць. То ж вони вийшли у центр села, ніким не помічені. Принц постукав у вікно найошатнішої хати:
– Добрий вечір! Не підкажете, де оселя старости?
