Один проворний щурик полюбляв стягувати в свою нірку різні речі. І то не так, щоб десь попросив, купив чи виміняв. Здобував щурик свій скарб злодійкувато. То там щось тишком-нишком поцупить, то звідтіля притягне. Мама щурикові сто разів казала: – Не роби так! Не можна! Схаменися! Сусіди теж йому говорили: – Не слід такому гарному щурику бути злодієм! Ти псуєш звання щурячого роду! Слухав їх щурик в одне вухо, а другим дослухався, що де без догляду залишилося і радів: – Я вже велику купу добра маю – геть до самісінької стелі...
Євгенія Пірог
Червоний спортивний автомобільчик думав, що він найкращий у світі. Ще б пак! – Фарба в мене блискуча, колеса новісінькі, двигун найпотужніший поміж усіх! Їздив автомобільчик вулицями маленького міста, хизувався. Всім заважав, правила порушував. – Куди на повороті обганяєш? – сердився роботящий пікап. – Чого перед носом шмигаєш? – гуділи клаксонами поважні автобуси з пасажирами. – Хіба на переході дозволено зупинятися? – обурювалися модні кабріолети. – Хто це на заправці вередує, черги не дотримується? – бідкалися звичайні автівки. Навіть «Швидкій допомозі» спортивний автомобільчик не поступався – тиснув на газ і мчав...
Маленьке сіре козенятко усього в світі боялося. – Пішли з нами стрибати! – гукали ягнятко, лоша та інші звірятка. – Боюся колінце забити, – відповідало сіре козеня. – Дивися, яку барвисту веселку привів літній дощик! – раділи квіти у лузі. – Боюся ніжки замочити… – Травичку щипати будеш? – питала сестричка-коза. – Боюся равликів рогатих, що в траві ховаються. – А нашого гарного півника бачив? – квоктали заклопотані курочки. – Боюся… Півник голосно кукурікає. – А метеликів ловив? – щебетали жваві горобчики. – Боюся не впіймати… – А казку читав?...
