Сила дружби або крейдяний малюнок

— Олеже, ну ж бо! — почувся мамин голос із кухні. — Сніданок готовий!

Хлопчик повільно натягнув светр, який трохи кусався на шиї, і зітхнув. Сьогодні був другий день у новій школі, а після вчорашнього йти туди зовсім не хотілося.

— Мамо, — тихо спитав він, сідаючи за стіл. — А якщо у мене не буде друзів?

Мама поставила перед ним тарілку з сирниками та теплим какао. Вона лагідно погладила Олега по голові:
— Ти такий добрий і щирий хлопчик, що обов’язково знайдеш друзів. Головне залишайся собою.

Олег знизав плечима. Учора на уроці фізкультури він почув, як кілька хлопців глузували з нього через те, що він не зміг перестрибнути через гімнастичного козла. Вони насмішкувато перешіптувалися між собою, але так, щоб він трохи чув:
— Боягуз… мамин синок…

Тато, почувши ранкові розмови, присів біля сина:
— Синку, знаєш, я в дитинстві теж не любив фізкультуру. Але потім знайшов свій спорт — шахи! Дружба не залежить від того, як високо ти стрибаєш.

Олег кивнув, але його очі все одно були сумні.

— Не засмучуйся, — усміхнувся тато. — Справжні друзі приймуть тебе таким, яким ти є.

— Я просто не хочу знову бути… боягузом, — прошепотів хлопчик.

— Ти зовсім не боягуз, — лагідно сказала мама. — Сміливий той, хто не боїться показати свої справжні почуття. На цій позитивній ноті, завершився сніданок, після якого Олег хотів чи не хотів, поїхав з татом до школи, яка зустріла його гомоном та метушнею. Він затримався біля дверей класу, стискаючи в руках зелений пенал і тут поруч із ним, ніби з нізвідки, з’явилася дівчинка з рудою косою.

— Привіт! Я — Мія. Ти теж новенький? — її голос звучав радісно.

— Так, — коротко відповів Олег, не наважуючись підняти очі.

— А чому такий сумний? — запитала нова знайома, придивляючись до його понурого вигляду.

— Та так… просто… — він відчув, як червоніють щоки.

Раптом до них підійшли троє хлопців із вчорашнього уроку фізкультури. Найвищий, на прізвисько Бодя, вишкірився:
— О, дивіться! Це ж наш боягуз! Привів собі подружку? Не боїшся, що вона теж засміється з тебе?

Олег зніяковіло опустив голову, а Мія звузила очі:
— Гей! А сам ти що? Може, і високо стрибаєш, але про дружбу точно нічого не знаєш.

— Ой, як страшно! — іронічно сказав Бодя і штовхнув Олега в плече.

— Залиш його, — твердо вимовила Мія.

— Чого це ти командуєш? — глузливо спитав нападник.

Олег ледь стримав сльози. Він звик бути тихим і непомітним, але зараз відчув, як у грудях щось стискається. Мія легенько взяла його за руку:

— Не слухай їх. Ходімо на двір.

І тільки коли вони вийшли зі школи, Олег наважився тихо промовити:
— Дякую.

— Не за що, — усміхнулася Мія. — Вони просто заздрять, бо не вміють бути добрими.

Наступного дня, коли Олег відкрив свій пенал, побачив усередині купу папірців, розмальованих кривими сердечками та написом: «Боягуз». Його щоки стали червоними, і він швидко закрив пенал, але Мія побачила це й обережно спитала:
— Що сталося?

— Нічого! — відрізав Олег, намагаючись не показувати свою стурбованість та образу.

Проте в класі вже почулися глузливі голоси й хлопчику вже вкотре, стало боляче.

Після уроків Мія знайшла Олега на шкільному подвір’ї й зненацька запропонувала: 

— Може, почнемо з крейдяного малюнка?

— Малюнка?

— Так! Моя мама каже: коли сумно, треба залишити слід у світі — красивий і добрий. Хоч крейдою, хоч словом.

Олег з недовірою, але захоплений азартом нової подруги, беззаперечно погодився. Тож діти знайшли кольорові крейди та почали малювати на асфальті. Мія малювала величезне сонце, а Олег додав до нього смішні очі. Потім з’явилася веселка, а під нею дві фігурки з піднятими руками.

— Це ми? — усміхнувся Олег.

— Так. Друзі завжди разом.

Коли діти закінчили, до них підійшли кілька однокласників. Один високий хлопець зацікавлено дивився на малюнок.
— Хм… Це ви намалювали? — пробурмотів він.

— Так, — гордо відповіла Мія. — Це про дружбу.

Хлопець знизав плечима, але інші діти почали підходити ближче:
— Круто! Можна з вами малювати?

Мія простягла крейду:
— Звісно!

Олег боявся, що його знову засміють, але раптом той самий високий хлопець сів поруч і взяв синю крейду:
—Я намалюю дерево.

Коли малюнок був завершений, на асфальті сяяло яскраве сонце, під ним веселка, а поряд стояли різнокольорові фігурки — тепер уже чотири.

Іноді ті, хто дражнить, самі просто бояться не сподобатися іншим. А тепла дружня підтримка та спільна справа можуть змінити все. Крейдяний малюнок став символом того, що разом можна подолати будь-який страх, навіть страх бути собою.