У невеликій хатинці на околиці міста Меджибіж, що на Поділлі, разом зі своєю бабусею Марфою жила Зорянка. Їхнє помешкання було теплим і затишним: на вікнах гойдалися вишиті фіранки, на підлозі лежали плетені килимки, а на столі стояли свічки в дерев’яних підсвічниках. Зі стелі звисали зв’язані пучечки різноманітних цілющих трав. Спокій і лад панували у їхній родині. Зорянка — дівчинка невисокого зросту, але її рухи легкі і швидкі, мов у лісового оленя. Довге руде волосся заплетене в тугі коси, що, мов ланцюги, спадають на плечі. Вона полюбляла подовгу сидіти в тіні...
