Таніта Маре

Жила маленька Краплинка у великому озері серед безлічі маленьких краплин. Новий день був схожий на попередній і все відбувалось як завжди. Маленька Краплинка мріяла побачити світ, тому за порадою поплила до найстаршої краплини в озері. — Вельмишановна Краплина, ви найстарша та наймудріша в нашому озері, хочу звернутись до Вас за порадою. — Говори, дитино, яка порада тобі потрібна? — ласкаво мовила вона. — Кожного дня я бачу одне те й саме, наше озеро, інших краплин. А я мрію побачити СВІТ! — захопливо промовила Краплинка. — Я не знаю як це...

Одного літнього ранку Кошенятко побачило високо на гілці маленьке пташенятко. Воно захотіло познайомитись з ним і підбігло ближче до дерева. — Пташенятко! Привіт! Я тут внизу! Подивись на мене! Але гілка була занадто високо і пташка його не почула. — Треба спробувати залізти на гілку, — подумало кошеня. — Цікаво, а що видно з такої висоти? Міцно встромляючи кігті в кору дерева, воно полізло вверх. — В мене не погано виходить. Який я вправний дереволаз, — саме до себе промовило Кошенятко. Все вище, вище і вище піднімалося кошеня. Ось уже...

Маленьке кошенятко гралось на подвір’ї. Стрибало в травичці, бігало за власним хвостиком. Граючись зі своєю тінню, воно побачило дещо дивовижне. Щось схоже на яскраву квітку, але вміло літати. Маленький дослідник був вражений красою цього дива і вирішив дізнатися, що воно таке? Метелик пурхав від квітки до квітки, а кошеня весело стрибало за ним. Захопившись грою з метеликом, не помітило, як опинилось в лісі. Воно ще ніколи не було в цьому цікавому місці. Дерева здавались кремезними велетнями, а трава була високою і густою. Кошенятко почувалось трішки збентеженим, бо не знало куди...