Муза Рощина

Колись давним-давно, у великому казковому місті жило маленьке кошеня. Воно було руденьке і дуже нагадувало пухнасту кульку чи яскраву кульбабку. У нього були великі круглі оченята, маленькі лапки й коротенький хвостик, а на голівці, просто між вушок, біла-біла плямка. Тому, коли воно сиділо під домом теплого ранку, то здавалось, ніби то саме сонечко, яскраве, променисте, спустилося на землю, щоб погуляти містом. От і назвали це кошеня — Сонечко. Гуляючи вулицями, Сонечко завжди муркотів, вигинаючи спинку, ніби примовляючи: «Мур-мур, теплого сонечка всім!» «Мур-мур, який сьогодні чудовий день!» «Мур-мур, давайте разом програємось!»...

Колись давно-давно, у великій ельфійській країні жив собі ельф, на ім’я Яло. Він був дуже сильний, спритний і прагнув, щоб всі його поважали та боялися, а якщо хтось не хотів його слухатись, то він одразу починав битися, штовхатися чи кидатися чимось у суперника, тому його прозвали Яло-задирало. Всі в країні боялися Яло, намагалися триматись від нього якнайдалі, щоб не втрапляти йому на очі чи під руку. Тому і справжніх друзів у нього не було. Було два приятелі, з котрими Яло ходив та задирався до інших, але окрім цього, вони більше...