Діді та страхітливий монстр

Поділитися

Жив собі маленький хлопчик Діді, що дуже боявся монстрів. Він мав цікаві захоплення і виглядав веселим та щасливим, але з наближенням ночі Діді, залишаючись у себе в кімнаті, ставав лякливим та боязким.

Від страху він з головою ховався під ковдру тому, що вночі у світлі нічника йому починали ввижатися страшні монстри, що сховались під ліжком, зазирали у вікно чи зачаїлися у шафі.

Однієї ночі Діді як завжди вклався у ліжечко і про всяк випадок одразу вкрився ковдрою з головою, але раптом почув якийсь легкий шерех. Діді насторожився й обережно, щоб не виказати себе, повільно визирнув з-під ковдри.

Він побачив як щось величезне, чорне та жахливе стоїть у кутку кімнати та пильно стежить за його рухами. Від страху Діді заплющив очі й хотів знов закритись ковдрою, але тут раптом прокинувся. Він не міг зрозуміти чи наснився йому той страшний монстр, чи все відбувалося насправді, тому пролежав у ліжку до самого ранку все думаючи чи то сон був, чи все-таки реальність?

Наступного дня Діді вирішив дізнатися правду за будь-яку ціну! Він збирався дочекатися того страшного монстра і все перевірити, а тому підготував собі «зброю»: ліхтарик з яскравим світлом, щоб освітити страховисько, додаткову подушку, якою можна було кинути у супротивника та захисні окуляри з прозорим склом. Щодо окулярів Діді не знав напевне навіщо вони потрібні, просто читав десь, що всі мисливці на монстрів такі мають.

Отже, ввечері озброєний і рішучий Діді став чекати на появу страховиська.

Минуло майже пів ночі, хлопчик вже починав дрімати, коли раптом помітив, що в кутку щось темніє. Він рішуче сів на ліжку і спитав, підсвічуючи у той бік ліхтариком:

— Хто ти? Покажися! Чого ти хочеш?

Але ліхтарик нічого не висвітив, у кутку було зовсім порожньо… Проте знову почувся якийсь шурхіт і тихий голос:

— Я — Шерех. Я не можу показатися, бо я — тінь. — пролунало у відповідь.

— Я просто хочу, щоб мене помітили.

— З якого ти світу? І навіщо прийшов сюди? Відповідай! — промовив Діді, спрямовуючи ліхтарик трохи вище й оглядаючи порожній куток.

— Я зі світу твоєї уяви. — Відповіло страховисько.

— Прийшов сюди, бо мене ніхто не помічає і мені стало самотньо. Будь ласка, чи ти не можеш вимкнути ліхтарика? Він дуже сильно засліплює. А тобі він все одно не допоможе, адже я — тінь і в яскравому світлі мене не побачити.

Діді вимкнув ліхтарик і знову спитав:

— Ти хочеш мене з’їсти?

— З’їсти тебе? — здивувалось страховисько. — Та я взагалі не їм, адже не маю фізичного тіла. Я просто прийшов з твоєї уяви, бо мені стало сумно і як я встиг помітити — тобі теж часто буває самотньо та сумно. Я вирішив, що тобі потрібен друг… А ти одразу ліхтариком сліпиш!

— Ну, вибач. — розгубився Діді не знаючи як поводитись далі, адже страховисько виявилось зовсім не страшним, а сумним і самотнім.

— Нічого, все в порядку. — Буркнув Шерех.

Потім він розповів як завжди мріяв, аби його хтось побачив і зрозумів, і почув і поговорив з ним. Розповів про те наскільки він щасливий, що у нього тепер з’явився такий друг як Діді, а головне — як добре, що у Діді така гарна шафа де стільки всього цікавого і корисного!

Діді, зрештою, зовсім заспокоївся, він вже не боявся, а скоріше жалів свого нового приятеля, думаючи, що напевне, дуже сумно, коли тебе ніхто не помічає… Нарешті Шерех завершив свою розповідь і додав:

— Ну, все, лягай спати, а я трошки побуду, роздивлюсь довкола. Знаєш, я тут у тебе в шафі ще стільки цікавого знайшов!

— Добре, тільки не вдягай мої речі! — сказав Діді й майже одразу мирно заснув.

Наступного ранку Діді почувався веселим і бадьорим. Він з приємністю згадував нічну пригоду, хоча час від часу все одно з’являлися сумніви: а чи не наснилось це все?.. Але то вже було не важливо.

Відтоді Діді мирно міцно спав щоночі, а коли помічав якусь тінь чи чув якісь шерехи, то не лякався, а з приємністю думав: «Може то мій друг Шерех роздивляється щось цікаве у шафі?»