Мишеня і горобець

Біля порога своєї нірки, в одному будинку, маленьке сіреньке мишеня знайшло мишоловку. Злякавшись, воно вирішило покинути затишне житло, де йому було тепло й безпечно. Страх перед пасткою був настільки великим, що мишеня зрозуміло: залишатися тут більше не можна. Воно вирушило до лісу, мріючи про нове життя, друзів і свободу від страху.

З великим зеленим листком замість парасольки та торбинкою за спиною мишеня йшло лісом. У правій лапці воно тримало крихітну різнокольорову валізку, в якій лежали одяг, улюблені книжки та інші дрібнички. Побачивши величезне дерево, мишеня вирішило перепочити й почекати, поки закінчиться дощ, перш ніж шукати собі нове місце для життя.

Забігши під дерево, воно помітило маленький старий пеньок. Зрадівши, мишеня поставило на нього свою валізку та торбинку. Але коли воно зібралося сісти, почуло голосочок: “Ой, мишеня, ти капелюшок зімнеш! Наш грибочок-пеньочок не любить пом’ятих капелюшків.”

Мишеня підскочило від несподіванки. Не бачачи, хто з ним говорить, воно запитало: “А ти хто?”

“Я горобець, і я живу на цьому дереві”, — відповів голосочок. Горобець вилетів назустріч мишеняті, щоб познайомитися, і сів на пеньок, на який той щойно хотів сісти.

Побачивши мокрого, але веселого і доброго горобця, мишеня заперечило: “Якщо мені не можна сидіти на пеньку, то чому тобі можна?”

Горобець задумався, постукав дзьобом по пеньку і запитав: “Гей, Пеньок, ти вдома?” За мить з пенька вискочив їжачок. Ображено дивлячись на горобця, він пробурмотів: “Я не пеньок, а їжачок!” Насупившись, їжачок відвернувся і побачив мишеня. “А ти як тут опинився?” – запитав він.

“Я втік від мишоловки й вирішив жити в лісі”, — відповів мишеня.

“Правда?” – здивувався їжачок. – “Але як ти тут будеш жити? У тебе ж немає ні хатинки, ні друзів.”

“Хатинку мишеняті збудуємо! Он яке велике у нас ліс, воно прихистить і мишеня”, – сказав горобець. – “А друзі?” – запитав їжачок, звертаючись до горобця.

“Друзі – це я”, – сказав горобець, тицьнувши крильцем на себе. – “Це наш ліс”, – він обвів крильцем навколо, – “і, звичайно ж, ти, їжачок”, – додав він з усмішкою, дивлячись на мишеня.

Мишеня, не вірячи своїй першій удачі в лісі, запитало: “Ви, справді, їжачок і горобчик, допоможете мені почати жити в лісі?”

“Ну звісно «допоможемо!» – відповів горобець. – «Наш ліс дуже добрий і чарівний, і тут для всіх знайдеться місце».

Мишеня було так щасливе, що підійшло й обійняло своїх нових друзів.