Королівство без слів
У королівстві на ім’я Безголосся не було чути жодного звуку. А все тому, що там жила відьма Кармеліта, яка відібрала мову в усіх жителів. Навіть коли народжувалися діти, вона одразу робила їх німими. Нещодавно у королеви Ізабелли з’явилася донька, якій мати змогла дати ім’я лише подумки — Алланза.
Дівчинка росла справжньою красунею. Їй дуже хотілося розмовляти, але вона не могла вимовити й слова. У Кармеліти був помічник, якого звали Велике Вухо. Він блукав вулицями й прислухався, чи не заговорить хтось бодай пошепки. Його так прозвали, бо чоловічок був крихітним, а одне його вухо було більшим за саму відьму. Кармеліта ж обожнювала лише свій голос, вважаючи його найкращим у світі.
У чаклунки було жорстоке правило: коли дітям виповнювалося шість років, вона приходила до них і повертала голос, який до того зберігала в банках. Відьма змушувала дитину щось сказати. Якщо звук їй подобався — вона лишала його власнику, а якщо ні — забирала назавжди. На жаль, ще жодній дитині не вдалося залишити голос собі.
Цього року настала черга Алланзи. Цей день міг змінити все. Прийшовши до палацу, Кармеліта мовила:
— Тримай свій голос і скажи будь-що. Я маю його почути.
Алланза проковтнула чарівну хмаринку й промовила:
— Прошу, Кармеліто, не забирай у мене можливість розмовляти й читати книги вголос!
Голос принцеси був неймовірно чистим. Відьма замислилася, але вирішила випробувати дівчинку знову:
— Гаразд, ти вмієш говорити, але чи гарно ти співаєш? Заспівай, щоб я переконалася, що твій дар дійсно чудовий.
Дівчинка заспівала так дивовижно, що чаклунка не наважилася назвати цей спів жахливим. Алланза змусила Кармеліту віддати їй голос назавжди. Коли відьма пішла, принцеса вигукнула:
— Мамо, я можу говорити! Я знаю, що Кармеліта терпіти не може гучних звуків. Якщо я заспіваю на повну силу, вона загине. Я хочу це зробити, дозволь мені!
Королева, яка все ще була німою, схвально кивнула. Підійшовши до лігва відьми, Алланза заспівала так гучно, як тільки могла. Вже за п’ять хвилин Кармеліти не стало. Дівчинка відчинила комірчину, взяла всі банки й роздала голоси людям.
Усе королівство наповнилося радісним гамором. Кожен мешканець дарував рятівниці свою найціннішу річ, адже тисячу років у цих краях панувала тиша. Згодом країну перейменували на Королівство Чарівного Голосу, а королева Ізабелла та її донька Алланза правили ним довго та щасливо.
