Неслухняний півник

Коли в однієї курки-квочки вилупився з яєчка малюк-півник, вона зрозуміла, що над вихованням свого сина доведеться багато-багато працювати. Бо вже наступного дня півник не хотів залишатися під її крилами, а старався вискочити з кошика, заховатися десь, утекти. Синочок виявився великим неслухнянцем.

– Не дитина – справжня біда, — жалілася подружкам курям. Та й батько півень не знав, що йому робити.

– Може його відправити на виховання до качок чи до гусей?

– Краще до індиків.

– А я пропоную до страусів.

– Спочатку до перепілок, а потім…

Варіантів було багато, однак батьки вирішили виховувати свого хлопчика самими. Як могли терпіли його витівки, сварилися, лякали. Півник, аби не ображати їх, обіцяв виправитися, але за день-два, повертався до своїх пустощів – то заховається десь в кропиві, то перелізе через паркан до сусіднього двору, то задивиться як над обійстям літає сойка, аби потім, зчинивши переполох, утікати від неї галасуючи, перелякавшись сам і навівши жах на інших пернатих, які жили з ними. Під крилами мами-квочки було, звичайно, спокійніше. Він знав: вона його не віддасть сойці – ніколи, нізащо, бо любить.

Несподіванкою для батьків виявилася заява сина навчитися співати по-солов’їному. Він не побоявся попросити птаха, який у саду оселившись, щовечора і протягом дня, виспівував свої пісні. Як не пояснював птах усі значення нот, якими володів, співати по-солов’їному півнику не вдавалося.

Наступними вчителями були ластівка зі своїм «твід-твід…. тлюітлюі…», кропивник з «тік-трік-трік-тррр…», щедрик з «тір-тір-тір-тір-тір… сіа-сіа-сіа-сіа» і щиглик, який досі любить співати «ці-пі, ціпіпі, по-піть-пілі-піть… флліу-ріліу…».

Зрозумівши, що йому ніколи не вдасться навчитися співати, як інші птахи, півник вирішив навчитися гавкати, як собака.

– Що ти, синку? – зарепетувала мама-квочка.

– Нехай іде до них,- закудахкав, наче ужалений батько-півень.

Старий собака одразу не погодився. Щоб не гнівити господарів, порадив іти до кота. Кіт Облиза, який дуже полюбляв маленьких курчат, погодився допомогти. В саду він наполегливо навчав півника майстерності нявчання, муркотіння; терпів, коли в малого учня нічого не виходило Так тривало три дні поспіль. Однак четвертого дня не тільки батьки, тітки кури, а також індики, гуси, качки з якими жили разом, наче відчули небезпеку – вранці не хотіли відпускати малого шибеника до кота, та він не послухався. Зате ввечері, коли «вчитель» зачинив його у своїй схованці, перелякалися.

Не мав наміру зізнаватися кіт домашнім птахам, що зробив із півником. На всі запитання відповідав коротко:

– Його сьогодні не бачив.

А сам чекав ночі.

Сидячи в котячій схованці, півник шкодував, що ніколи нікого не слухався; відчував, що з ним може трапитися лихо. Гіркі сльози лилися з очей, а застереження, які неодноразово повторяв йому батько, поверталися до пам’яті.

– Тобі ніколи не стати іншим. Твій голос, як у кожного птаха – по-своєму унікальний. Тож люби його, користуйся ним і принось радість не тільки нам, а також нашим господарям – людям.

«Голос. Мій голос, — подумав півник. – Я можу ним сповістити про себе, повідомити про схованку. Чому раніше не здогадався?»

– Ку-ку-рі-ку-у-у-у! Ку-ку-рі-ку-у-у-у!

Коли заспівав, сам здивувався його чистоті, звучності, унікальності. Хоча не все вийшло одразу так, як у батька-півня, все-таки був радий, що зумів повідомити про себе. Принаймні, так вірив.

І не помилився, бо за декілька хвилин почув, як хтось шарудів біля закритого входу у нірку.

«Тільки б не кіт. Тільки б не він, — благав. – Якщо ним виявиться він – кіт, я знову співатиму, навіть дзьобатиму. Тільки підійди до мене, негіднику».

На щастя, коли побачив вхід розкритим, а потім маленьку дитячу руку, яка просувалася до нього, зрадів. Він дозволив себе упіймати, витягнути й перенести до курятника, де на нього чекала велика пташина родина.

– Неслухнянець ти наш, — притуливши його до себе закокотіла мама-квочка.

– Молодчина, — промовляв батько-півень, ходячи поруч. – Увесь у мене.

– У тебе? – здивувався син-півник. – Невже і ти у свої роки був таким неслухнянцем?

– Неслухнянцем? Ко-ко, — розгубився батько. Його борідка та гребінь почервоніли чи від гніву на сина, чи від сорому.

Проте… То вже зовсім інша історія.

Неслухняний півник

Казка про закоханого стариганя, хворий Місяць та його дружину

Неслухняний півник

Сніговій

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->