Крихта хліба

Відірвавшись і впавши з пахучого м’якуша хліба, крихта не одразу збагнула, що лежить на снігу, який є також білим, як вона, проте холодним. І білі сніжинки, що летіли зверху, нічим не могли допомогти їй. А велетні, які своїм зростом сягали неба, власними ногами могли розтоптати її. Маленькій, немічній дуже хотілося жити. Вона не знала, що чекати її в цій круговерті. Де крім жаху, ліпшого годі було знайти. Та втрачати віру – не хотіла.

А сніг падав і не думав припинятися. Мороз із кожною хвилиною дужчав. Лежачи в снігу, крихта відчувала, що тепло, яке донедавна зберігалося в ній, зникало й вона почала втрачати свою свіжість – черствіла. Кожна частинка муки, з якої була створена, тверділа.

«Ще трішки і я перетворюся на камінець, нікому не буду потрібна, стану забутою. Хоча… – вона важко зітхнула, — мене вже забули, не шукають. Навіщо? Я ж крихта, а мною не наситишся.»

Небо вкривали сірі хмари, з яких почав сипатися густіший сніг – білий, але холодний. Він був подібний до муки, проте ні тепла, ні аромату не мав. Сніжинки весело перемовлялися в повітрі, а опинившись на землі, ще веселіше починали гомоніти.

– Ти не потрібна для нас, — прорекла одна з них. – Біла, однак не легка, як мої сестри.

– Бо я – крихта, — провістила крихта. – Мене загубили, коли смакували скибку хліба, частинкою якою була. От і лежу серед вас. Якби мене хтось помітив?

– Може й помітять, — прогугнявила інша сніжинка, яка також була незадоволена тим, що не залишалась у місці, з якого випала – в хмарі. – А мені точно не помітять і не згадають навіть коли розтану від теплих промінців сонця. Таких як я, поглянь, о-он скільки лежить і ще летить.

Крихта нічого не відповіла, бо сама не могла знайти відповідне слово для потіхи себе.

Отак і пролежала до ранку, що розпочався зі звичного шуму, голосів велетнів і тупоту їхніх ніг.

«Сьогодні знову доведеться лежати в холоді й чекати, що тебе помітять. Але хто?» – подумала.

Крита не відчула, як хтось чи щось підчепивши її, поніс на собі. То не була нога велетня, бо коли спромоглася подивитися, побачила, що знаходиться над землею, велетнями. Будинками в яких вони жили. Вона летіла, бувши причепленою до ноги іншого велетня, але з крильми, якими він розмахував. Крихта бачила, як підлітаючи до якогось будинку, він почав знижуватись, аби потрапити під його дах. Отоді вона знову впала. А велетень так і не помітивши її, зник.

З дверей будинку, які хтось прочинив, вийшов чотириногий чорний, пухнастий велетень з вусами й хвостом. Зупинившись неподалік, нявкнув і подивився прямо. Потім повернув голову і своїм червоним язиком лизнув себе, після всього кудись побіг. З будинку чулися голоси, сміх і музика. А ще… аромати, які не були відомі крихті, бо крім аромату хліба, інших не знала.

Чотириногий велетень повернувся дуже швидко. Підійшовши до дверей, так голосно занявчав, що маленьку аж пройняв ляк.

«Ліпше мене давно б з’їли. – подумала, — ніж лежати другий день поспіль на снігу, терпіти холод, усього жахатися. Чому мене не помічають? Чому?»

– Крихітка. Ой, яка ти чудова, — почула над собою тоненький голос, а коли поглянула, побачила хоч і меншого за попереднього велетня, але, все одно, більшого за неї.

Її не злякали зуби, які так і намагалися схопити її. Маленькій чомусь стало шкода велетня, вічі якого були сумні, а душа… ніжна, ображена.

– Ти мені подобаєшся, — знову пропищав зубастий велетень з доброю душею. – Я знаю тебе, бо зустрічаюся з подібними до тебе щодня. Всі вони смачні-смачні. І ти, впевнена, також – смачна. Чи не так?

– Я смачна. Правда-правда, — мовила крихта, однак чомусь зубастий велетень чи не почув її, чи не зрозумів. Взявши зі снігу, обережно поніс до своєї нірки.

Всередині було темно, але тепліше, ніж надворі у снігу.

– Лежи, очікуй дня, хвилини, коли я тебе…

Він не доказав. Що збирався з нею вчинити. Та довго здогадуватися не потрібно було. Крихта знала: з’їсти.

«Нехай про мене не згадають ніколи, але бувши навіть крихтою. Я вже виявилася потрібною. Така моя доля.»

Крихта хліба

Гітер і його Мікроби

Крихта хліба

Як Ярема своє щастя шукав

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->