Осінній день

Це був чудовий осiннiй ранок. Сонечко заглядало в кiмнату крiзь вiконне скло. Легкий вiтерець гойдав жовте листя на гiлках дерев. А туман, наче лагiдний домашнiй кiт лежав на травi.

Ельза прокинулась вiд голосноi розмови у вiтальнi. Дiвчинка впiзнала голос мами i тата.

«Ой, в мене ж сьогоднi день народження!» — зойкнула вона. На обличчi засяяла широка посмiшка, а оченята наповнились щасливим блиском. В русявiй голiвцi промайнули думки про подарунки та величезний торт. Ельза заплескала в долоньки. Бажання швидше розпочати власне свято зростало.

Дiвчинка швидко почистила зубки, вмилася та заплела кiску.

Ельза дуже любила своє волосся. Трохи вагаючись, вона вибрала блакитну стрiчку, та вплела її в волосся. Потiм, маленька пустунка вiдченила свою шафу. Адже перед нею стояла ще одне важливе завдання — пiдiбрати святкове вбрання.

Перед очима дiвчинки замайорiли чудовi сукнi.  Зелена з гарними бантиками, червона з вишивкою, бiла з рожевими квiтами, помаранчева, блакитна… Ельза зупинила погляд на блакитнiй. Адже стрiчку саме такого кольору вона вплела у волосся. Минуло пару хвилин i маленька красуня стояла повнiстю готовою до свого свята. Ще раз кинувши погляд на себе в дзеркало, Ельза усмiхнулась i вiдчинила дверi кiмнати.

Та в кiмнатi нiкого не було. Бiльше того, не було навiть святкового столу з ласощами та смачного тортика, який щороку старанно випiкає та прикрашає мама iменинницi.

Вiд гнiву й образи в Ельзи почервонiли щiчки. «Як можна було забути про моє свято?» — сердилася дiвчинка. Вона ображено гримнула дверима й побiгла до своєї кiмнати.

«Нi з ким сьогоднi не розмовлятиму!» — вирiшила Ельза.

Дiвчинка сiла на лiжко й нахмурено глянула у вiкно. День був просто казковий.  Ельза заплющила оченята i зiтхнула . Аж раптом , вiкно вiдченилось i до кiмнати ввiрвався золотий вихор. У ньому кружляли багрянi, жовтi та помаранчевi листки. Все це нагадувало якийсь таємничий танець. За якусь мить дiвчинка побачила, що з вихру вийшла красива дiвчина. Вона була високою, з золотим волоссям i лагiдними очима. На головi незнайомки був красивий вiнок з осiннього листя.

— Привiт, Ельза! — впевнено промовила вона.

— П-п-привiт. Хто ти? — прошепотiла дiвчинка.

— Я фея Осiнь. Провiдуючи ваше мiстечко, я пролiтала повз твiй будинок i не могла не помiтити, що ти дуже засмучена.

Загадкова гостя подивилась на Ельзу.

Дiвчинка зiтхнула :

— Сьогоднi в мене день народження. Щороку в цей день, мене чекають подарунки, святковий торт та улюбленi гостi. Та сьогоднi мене нiхто не привiтав. Бiльш того, менi здається, що про мене всi забули. Ось я i вирiшила, що я бiльше нiколи не розмовлятиму зi своєю сiм»єю та друзями. От би взагалi опинитись на якомусь островi, де немає цих забудькiв людей!

— Гаразд! — посмiхнулась фея Осiнь — я виконаю твоэ прохання. Тiльки дивись, не пожалій.

— Нiколи! — вигукнула Ельза.

Дiвчинка була настiльки захоплена усiм, що вiдбувалось, що була готова хоч зараз вiдправитись в далеку мандрiвку з чарiвною феєю.

Та головне, коли рiднi побачать, що Ельза пропала, вони дуже пожалкують, що не привiтали її з днем народження. Та буде вже запiзно.  А маленька мандрiвниця засмагатиме на теплому пiсочку пiд кокосовою пальмою. Та не згадуватиме їх.

— Хочу на диво-острiв!

За якусь мить все навколо почало зникати. Кiмната ставала все розмитiшою. Забринiла дивна музика, чи то був свист казкового вiтру. Ельза не розумiла. Дiвчинцi здавалось, що вона потрапила в сон.

Вона заплющила оченята та прикрила обличчя руками.

Раптом, дивна музика затихла. Ельза забрала рученята з обличчя та боязко вiдкрила одне око. Те, що вона побачила було просто неймовiрним! Пiд ногами був золотий пiсок, навкруги зеленiли дивнi дерева та шумiв блакитний океан! Так, це був вiн — Дивний Острiв.

Ще якась мить i маленька мандрiвниця почала роздивлятися довкола. Рожевi птахи з помаранчевими дзьобами спiвали майже людськими голосами. Пiд самим берегом плескалась дивна рiзнокольорова риба. А на деревах росли не фрукти, а солодощi! Тортики, тicтечка, пряники та кекси! Ельза вирiшила спробувати смаколик. Вона пiдiйшла до дерева, де росли вершковi тicтечка та зiрвала одне. Яким же було здивування дiвчинки, коли на мiсцi зiрваного тiстечка виросло нове! Таке ж соковите та свiже! На смак воно було просто неймовiрно смачним! Неподалiк Ельза помiтила джерельце. Вона пiдбiгла до нього та одразу зрозумiла, що воно теж незвичайне. Замicь води в ньому був помаранчевий лимонад! Ельза зачерпнула рукою напiй та скуштувала його. Лимонад був дуже смачний. А за якусь мить джерело змiнило колiр та стало рожевим. Дiвчинка знову зачерпнула напiй i дуже здивувалася – лимонад тепер став полуничним! Оце так дива! Досхочу напившись Ельза продовжила дослiджувати острiв. Все на ньому було дивним та цiкавим. Пiсок , наприклад, теж мiняв свiй колiр, коли спiвучi птахи замовкали. Він ставав яскраво-жовтим. Коли ж птахи спiвали — пiсок починав мерехтiти помаранчевими блискiтками. Втiм, увагу дiвчинки привернула дивна гора. Вона була не дуже високою, кольоровою та дуже красивою. Ельза побiгла до гори, щоб краще її роздивитися. Захопленню мандрiвницi просто не було меж! Виявляється, ця гора складалася з подарункiв! Так так! Багато пакункiв в кольоровому паперi. Ельза взяла перший, в яскраво-червоному паперi з блискучим бантом. Всерединi була красива лялька, що сама ходила та роповiдала казки. В другiй коробцi була яскрава парасолька. В третiй – нова сукня. В четвертiй — набiр розфарбовок. Потiм був ведмедик в смiшному капелюсi, iграшковий акварiум, наклейки, ляльковий будиночок, велосипед…

Ельза втомлено сiла на мерехтливий пiсок i примостившись на величезному листку казкової рослини солодко заснула.

Прокинулась дiвчинка лише тодi, коли промiння сонця почало лоскотати заспанi оченята.

Солодко потягнувшись, Ельза роздивилась навкруги. Острiв, дерева зi смаколиками, джерело з улюбленими напоями та гора з подарункiв були на мiсцi.

Плескаючи в долоньки, мандрiвниця побiгла снiдати тортиками та лимонадом. Потiм вона купалась, гралась з дивними птахами та роздивлялась новi подарунки. День минув швидко. Ельза щаслива й втомлена знову заснула мiцним сном.

Минув ще день. Все було, як i ранiше.

Та якийсь незрозумiлий сум почав заполоняти серце дiвчинки. Тортикiв бiльше не хотiлося. Смачного лимонаду теж. А захотiлось маминої кашi, запашного хлiба, простої води.

Подарунки вiдкривати теж не хотiлось. Адже нi  з ким було гратися новими iграшками. Навiть птахи та теплий океан перестали бути цiкавими. Радiстю потрiбно дiлитися. А Ельза була самотньою.

Оченята дiвчинки наповнились слiзьми.

Ельзi так захотiлось побачити матусю, татка, бабусю, дiдуся, друзiв!

— Фея! Фея! Фея! — гукнула вона.

— Я тут! — вiдповiла Фея Осiнь.

— Я так сумую за рiдними! — ледь не плачучи промовила Ельза.

— Так, я знаю — промовила Осiнь

— Чи можу я повернутися додому?

— Звичайно, можеш! Та тобi доведеться покинути це чудове мiсце. Залишити всi подарунки.

— Гаразд! — Ельза заплексала в долонi.

Фея усмiхнулась. Все навколо вкрилось золотистим туманом та почало кружляти. Ельза заплющила оченята. Пройшла хвилина чи двi. Все стихло. Дiвчинка обережно розплющила очi. Вона була в своєму лiжечку в своiй кiмнатi.

— Урааа! — вигукнула маленька мандрiвниця.

Дiвчинка стрибнула на пiдлогу та чимдуж побiгла в кiмнату батькiв.

— Мамо, тату! — гукала вона.

Мама й тато здивовано подивились на Ельзу.

— Яка я рада вас бачити! Як же я вас люблю!

— Ми також тебе любимо! — батьки обiйняли донечку.

Вони переглянулись та продовжили:

— В нас для тебе сюрприз. Вiн чекає тебе в сусiднiй кiмнатi.

В цю мить дверi вiдчинились та до кiмнати ввiйшли гостi. Це були друзi та рiднi дiвчинки.

— З днем народження! — хором привiтали вони!

— Але ж свято вiдмiняється — прошепотiла Ельза.

— Доню, — всмiхнулась мама — з чого ти це взяла? Твоє свято готове! Подарунки, солодощi — все як ти любиш.

Ельза зрозумiла, що Фея та дивний острiв були сном. Дiвчинка всмiхнулась.

— Матусю, я люблю вас! Своiх батькiв, рiдних, друзiв. Подарунки та все iнше — не таке важливе. Менi було б достатньо ваших обiймiв.

Слова Ельзи були правдою. Вона зрозумiла, що найцiннiше в життi та була самою щасливою дiвчинкою в свiтi.

Свято продовжилось. Всi веселились, танцювали та вiтали Ельзу. Та дiвчинка поглядаючи на золоте листя за вiкном радiсно шепотiла «Дякую».

Відповісти

avatar

Автор, це ваше “відчЕнила” відбиває будь-яке бажання читати казку далі…

Орест

а нам сподобалась казка

София

Класс!!! Менi дуже сподобалось!!! Дякую за таку гарну сказку!!!😍

wpDiscuz
<-- -->