Добро

Навесні, коли природа прокидалася від зимового сну, а ліс вдягався у зелень, гномик Джем обожнював вигадувати казки. Він записував їх у свою чарівну книгу, і сторінки оживали яскравими ілюстраціями з милими, кумедними, добрими та не дуже персонажами. Але сьогодні натхнення покинуло казкаря, і він вирішив вирушити до лісу в пошуках нових ідей.

Ледь Джем вийшов з хати й зачинив хвіртку, як до нього підбіг його друг Одуванчик**. Він притримував капелюшок, боячись, що порив вітру зіпсує його зачіску, і він знову стане лисим. “Одуванчику, що сталося?” — запитав гномик, не встигнувши привітатися. “Біда! У лісі біда!” — задихаючись, відповів друг. “Вовк потрапив у пастку, не може вибратися і злиться, погрожує знайти того, хто це зробив, і з’їсти його!”

“Добре, що ти покликав мене, Одуванчику”, — сказав Джем, і вони разом попрямували до місця події. Поки Одуванчик розповідав новини, вони підійшли до пастки. Поряд із вовком, який косо дивився на всіх і бурмотів погрози, стояли білочка, зайчик та їжачок. Маленькі звірята боялися вовка, але не покидали його.

Побачивши Джема, вовк ледь не заплакав: “Гномику, хтось у лісі поставив пастку, щоб спіймати мене!” Він показав на поранену лапу. Джем підійшов до сірого вовка і сказав: “Сірий, якщо ти не можеш допомогти собі сам, пам’ятай, у тебе є друзі. Друзі потрібні, щоб дружити й допомагати один одному”. “А раптом це хтось із вас поставив пастку?” – пробурмотів вовк. “Це не ми!” – хором відповіли білочка, зайчик та їжачок. Ліс, немов на знак згоди, лагідно схилив свої гілки. “Ми хочемо тобі допомогти, вовче, а ти нам не даєш”, – сказав їжачок. “Не злися на своїх друзів — це не вони”, — заспокоїв вовка Джем і взявся звільняти його з пастки.

Вовк не міг заспокоїтися, скаржився на поранену лапу і казав, що знайде винного. Джем дістав з-за ялини аптечку, вклонився лісу за допомогу, і той у відповідь торкнувся його ковпачка теплим вітерцем, від чого задзвенів дзвіночок, рознісши лісом веселу весняну мелодію.

Коли Джем допоміг вовку, а лісові звірята провели його додому, кожен із них залишив йому гостинець: зайчик – морквину, їжачок – яблуко, а білочка – цілий кошик горішків.

**Власна назва, ім’я вигадане автором казки (прим. редактора)