Як Сірка від бліх спасали

Був у Галі пес Сірко,
Сірка знало Все село!
Дружелюбний, добрий пес…
Було б сумно, якби щез.
Але якось навесні, коли сніг розтанув,
Вивалявся пес в землі,
У багнюку канув.
Галя лаялась на пса,
Чухала й купала,
Але ще ніхто не знав, як усе погано.
Дня так два, а може три
Вже пройшло з події,
Знов в багнюці пес прийшов,
Знову Галя миє.
Чи то Шарік та Барон дурно так впливали,
Чи Сірко почав дуріть,
Чи старіла Галя.

Непомітила вона, як в Сірковій шкурі,
Грали шерсткою його, наче на бандурі,
Купка чорних, як насіння, ледь помітних блішок…
Лоскотали Сірка спину сотні гострих ніжок.

Пес чесався наче чорт,
Обозлилась Галя,
Бо її вже дратувало чухання кудлая.
Тому якось зранку
Луснуло терпіння,
Та й прогнала Галя пса,
До сараю в сіння.

Псу погано, жжіння, зуд.
Блохи поїдають,
Хвилюватись почали
мешканці сараю.

Варіантів тьмезна тьма,
Всі кричать, всі знають,
Що від чого і коли як допомагає.

Ох не витримав Сірко,
Змайстрував трибуну.
“Браття, любі, поможіть
Я в боргу не буду…”
Першою до слова запросили курку,
Голову сараю Зіну-Чубатурку.
“Мені коли погано,
Я в гніздо сідаю! І своїх майбутніх діток уявляю.
Уявляю дзьобик, пір’ячко м’якеньке.
Мрію про яєчка тепленькі, маленькі!”

Пес Сірко уважно вислухав пораду,
Та в гніздо усівся діток уявляти.
У його уяві виплила картина:
Цуценята з дзьобами, на хвості пір’їна.
Пес перелякався,
Яйця став шукати.
Коні з цього дійства стали реготати.

“Ну і що смішного?”-
кудахтала курка –
“А що ви порадите? поні-недоумки?”

Коні не вагались,
Стали бурмотати
“Треба для полегшення
Собаку підкувати”

Враз Сірка схопила банда індюшина,
Так його клювали… вила бідна псина.
Дзьобали до крові волохаті п’яти,
Та корова Зоя встигла врятувати..

“Чи ви подуріли?”
Мукала корова
“Пропонуєте собаці підкувать підкови?
Просто божевілля. Ось моя порада.
Ми його подоїмо, буде псина рада!”

Те що було далі, хай ніхто не знає,
Смикали собаку за все що звисає.
Вухо ліве, праве, язика тягнули,
За хвоста схопили, ледь не одсмикнули.

Десь годину-другу все це відбувалось,
Доки від собаки й шерсті не зосталось.

Чим це закінчилось?
Казка! Кінець добрий:)
Пес Сірко побитий, смиканий
Та голий.

Доктори із вим’ям, та медсестри з пір’ям,
Всю Сіркову шерсть вирвали з корінням.
В клубнях шерсті блохи стрибали сараєм,
Та й собі шукали нового кудлая.

Доки всі раділи за лисого собаку,
блошине стадо кинулось у нову атаку.
Лежить Сірко щасливий, шерстку відпускає.
А жителів сараю блохи пожирають.