Тетяна Новацька

Ось уже декілька місяців поспіль Наталочка спостерігає, як зводять багатоповерхівку неподалік будинку, в якому дівчинка живе зі старшим братом, мамою, татом і бабусею. Як гриби після дощику, виростають поверх за поверхом… Невтомно трудяться будівельники. І машин усіляких довкола будівельного майданчика безліч – гудуть вантажівки, бетономішалки, екскаватори, бульдозери… Та найбільше дівчинці подобається спостерігати за роботою крана. Ніби й не дівчаче заняття зовсім, а Наталочці дуже цікаво. Кран такий високий, великий. А який точний – подає на будмайданчик чи на вже зведені поверхи балки і блоки, піддони з цеглою та інші будматеріали....

– Вероніко, чи дозволиш покататись на твоєму велосипеді? – попросила Поліна свою сусідку-однолітку. – Ні, – Вероніка задерла голову і відвернулась. – А ролики винесеш? Хоча б на декілька хвилин. У мене таких нема і, мабуть, ніколи не буде… – І роликів не винесу. – Тоді, може, самокат? – не вгавала Поліна, сподіваючись, що Вероніка таки поступиться. – Чи дозволиш побавитися твоїми ляльками, конструктором? – Нічого тобі не дам. Дозволю лише спостерігати, як я катаюсь чи бавлюся своїми іграшками. – Ти жадібна, Веронічко, – сумно зітхнула Поліна. – Не зможу...