Про кран, Наталочку та особливий подарунок

Ось уже декілька місяців поспіль Наталочка спостерігає, як зводять багатоповерхівку неподалік будинку, в якому дівчинка живе зі старшим братом, мамою, татом і бабусею. Як гриби після дощику, виростають поверх за поверхом…

Невтомно трудяться будівельники. І машин усіляких довкола будівельного майданчика безліч – гудуть вантажівки, бетономішалки, екскаватори, бульдозери…

Та найбільше дівчинці подобається спостерігати за роботою крана. Ніби й не дівчаче заняття зовсім, а Наталочці дуже цікаво. Кран такий високий, великий. А який точний – подає на будмайданчик чи на вже зведені поверхи балки і блоки, піддони з цеглою та інші будматеріали. Це ж так непросто!

Вранці на те, щоб посидіти біля вікна, часу немає – дівчинка поспішає до школи, адже навчається в другому класі. А от після уроків і смачного бабусиного обіду, поки батьки не повернулися з роботи, Наталочка зручно вмощується на канапі поряд із вікном та уважно спостерігає за будівництвом.

Наталочці все добре видно, бо її квартира на восьмому поверсі. Проте деталей все одно не розгледиш. От, наприклад, дуже цікаво дівчинці, хто сидить у кабіні крана. Придивляється-придивляється, але таки далеченько… І Наталочка може хіба що уявляти сильного й безстрашного кранівника, котрий зовсім не боїться висоти.

Має Наталочка клопіт – ніяк не вдається побачити, хто ж сидить у скляній кабіні крана. Вранці не встигає простежити, як кранівник туди підіймається, бо ж дівчинка снідає та поспішає до школи. А ввечері виконує домашнє завдання або зайнята іншими справами.

Часто Наталочка захоплено розповідає старшому братові Олежику про те, що сьогодні побачила за вікном. Завжди захоплено сплескує в долоні, коли мова йде про кран і таємничого кранівника:

– Олежику, це дивовижно! Сьогодні кран працював безупинно… До самісінького вечора! Я все чекала, коли ж кранівник спускатиметься на землю, але прийшли мама з татом. Побігла їх зустрічати і знову все пропустила. Коли повернулась до вікна, кран стояв нерухомо. І в кабіні ніби нікого…

Інколи засмучується:

– А сьогодні кран був нерухомим. Мабуть, усе через густий туман. Правда ж, Олежику? Бо ж не може кран працювати, коли надворі несприятлива погода.

Семикласник Олег слухає сестричку, дивується:

– Невже тобі так цікаво спостерігати за будівництвом?

– Дуже. От виросту й обов’язково будуватиму багатоповерхівки.

– Хіба ж ця професія для дівчаток?

– І для хлопців, і для дівчаток також. От поглянь, – показує у вікно. – На четвертому поверсі жінки цеглу викладають, мурують.

«А й справді!» – подумки погоджується Олежик. Але вголос нічого не каже. Не впевнений, що хоче, аби його сестра, коли виросте, стала будівельником. Зараз же так багато інших модних професій!

Але якось миттєво на думку Олежику спадає чудова ідея! У Наталочки зовсім скоро, за декілька тижнів, день народження – він спробує втішити сестричку. І вже знає, який подарунок приготує їй.

***

…Вранці Наталочку радісно вітають батьки, бабуся, брат. Вручають чудові подарунки – нову сукеночку і ранець, омріяні сандалики, ляльку. Радіє дівчинка, розглядає все.

Але бабуся квапить:

– Не встигнеш на перший урок!

Тому доводиться акуратно поскладати подарунки на тумбочці і дочекатись закінчення уроків. А вже тоді сповна насолодитись обновками.

Дорогою до школи Олежик таємниче усміхається, поглядає на сестричку:

– Це ще не всі сюрпризи на сьогодні, Наталочко! Після обіду буде для тебе подарунок і від мене!

Але більше ані пари з вуст. Ні про що не вдається дівчинці довідатись у брата.

Тому нетерпляче сидить за партою – круть-верть. І що ж таке подарує Олежик? От би якнайшвидше те пообіддя настало.

Після обіду Олежик щось пошепки говорить бабусі. Та усміхається й кличе Наталочку:

– Ходімо на прогулянку!

Утрьох вони виходять з дому. Але прямують не до парку, як зазвичай, коли гуляють, а в протилежний бік – до будівельного майданчика.

Враз Наталочка помічає біля бляшаної огорожі невисоку жінку, яка махає їм рукою, ніби давнім знайомим.

Жінка середнього віку, вродлива, відразу до Наталочки вітається-звертається:

– Доброї днини, імениннице, – простягає дівчинці невеликий пакуночок. – А це тобі вітання в день народження, не могла ж на знайомство з тобою прийти з порожніми руками. Думаю, подарунок тобі сподобається – це книга про будівельні крани. Там про все, що тебе цікавить, прочитаєш.

Дівчинка розгублено дивиться то на бабусю, то на Олежика. Брат трішки ніяковіє, але каже:

– Знайомся, Наталочко. Це пані Олена. Вона кранівниця.

– Ох! – від здивування й захоплення дівчинка аж затуляє ротик обома руками. – А хіба…

– Так, – випереджає Наталоччине запитання брат. – Жінки можуть бути не лише будівельниками, а й кранівницями.

Виявляється, цю зустріч-знайомство з пані Оленою Олежик завчасно спланував й організував. Якось довідався у бригадира про те, хто керує краном. Операторів крана (кранівників) виявилось двоє – пан Роман і пані Олена, і працюють вони позмінно. Потім Олежик познайомився з пані Оленою і попросив, щоб жінка зустрілась з його маленькою сестричкою у день її народження і розповіла все про свою професію та про крани.

Жінка запросила Наталочку, бабусю та Олежика сісти на лавочці біля сусіднього будинку. І вже там відповіла на всі запитання дівчинки, що сипались, наче дощик весняного дня.

Цього пообіддя Наталочка дізналась дуже багато цікавого. Наприклад, про те, що насправді існує велика кількість видів кранів: баштовий, який використовують під час будівництва багатоповерхівок, автомобільний, мостовий, портовий, крани-балки тощо. Довідалась дівчинка і про те, що без роботи кранівника не обходиться жодне будівництво, робота промислового чи транспортного підприємства.

Дуже цікаво було дівчинці слухати розповідь пані Олени про те, як жінка піднімається до кабіни крана. Ліфтів же там нема. Виявляється – сходами. У підлозі кабіни є люк. Його пані Олена відмикає ключиком і потрапляє всередину. У кожній кабіні кранівника є прилад – обмежувач навантаження крана. Він контролює пересування каретки, гака, підіймання вантажу і навіть силу вітру. Є у кранівників рації. Із їхньою допомогою вони розмовляють зі стропальниками. А стропальники – це ті, хто чіпляє вантаж на гаки і стежить, щоб він тримався міцно і не впав…

Кранівник усю свою зміну проводить у кабіні. А зміна триває шість або вісім годин із перервою на обід. В кабіні крана є обігрівач та кондиціонер. Але нема туалету. Тому впродовж дня кранівникові доводиться спускатися й підніматися двічі або тричі.

***

…Наталочка разом із бабусею та Олежиком поверталися додому. Дівчинка весело підстрибувала – стільки емоцій-вражень сьогодні! Радів і Олежик – все минуло чудово!

– Це найкращий подарунок, братику, – сказала йому Наталочка, коли вони розпрощались із пані Оленою. – Особливий…

А тоді стиснула в руках пакуночок від пані Олени. Коли Наталочка прочитає подаровану книгу, то знатиме про професію кранівника все-все! І, можливо, колись, у далекому майбутньому теж буде… кранівницею!

Цікаві факти про будівельні крани

• Найпростіші підйомні крани до кінця 18 сторіччя виготовляли з дерева.

• Перший паровий підйомний кран створили у Великобританії 1830 року, гідравлічний – також у Великобританії 1847 року.

• Найбільший у світі кран може піднімати до 1200 тонн на висоту 180 метрів.