Своя гілка

На літні канікули до бабусі Галі та дідуся Сашка приїхали онуки. Четверо. Два хлопці — однолітки — Сашко та Іванко. Та дві дівчинки — Машуня та Ірися. Дідусь та бабуся обійняли та розцілували онуків. Діти після цих обіймів, одразу побігли перевдягатися.

Діти любили бавитись в саду. Вигадували різні ігри. В саду було багато різних дерев — яблуні, вишні, груші, абрикоси, горіх. І була в них одна суто дитяча забавка — вони лазили по майже усіх деревах в саду. Як мавпочки, цупко чіпляючись руками, підтягуючись, уважно переставляючи ноги на гілки якомога міцніше. Машуня та Сашко сміливіше за Іванка та Ірисю. Вони залазять зазвичай вище. На двох деревах — високій розкидистій яблуні та на високому стрункому горіху, діти облаштували персональні гілки. Машуня і Сашко на вищих гілках. А Ірися та Іванко на нижчих. Та на яблуні Іванко знайшов таку гілку, на яку Машуні було незручно залазити, Сашкові не цікаво, а Ірися боялася туди лізти. Якщо основна крона яблуні росла вшир та висоту, то ця гілка немов росла вбік. І з неї відходило в різні боки, ще пара тонших гілок. Іванко залазив на свою гілку і неначе лягав в крісло (так він собі уявляв сплетіння-розгалуження гілок). І так його тішила думка, що це суто його гілка і ніхто більше на неї не зазіхає.