Наталія Клевцова

— Ми працюємо, навчаємось, в дитячих садочках розвиваємося, але наприкінці року разом збираємося, щоб підсумувати досягнення, сказати один одному: “Дякую за все”, — емоційно ділилася з Богданкою її бабуся за вечерею. Вона приїхала до Богданки й мами Яни на увесь тиждень, тож можна було вдосталь поспілкуватись, хоч і багато чого каже бабуся, завжди приказку додає: “краще недоговорити — ніж переговорити”. А Богдана сидить і слухає, до чого дотепні історії знає її бабуся Людуся. — Десь далеко-далеко від нас, у засніженій Лапландії також кипить робота: Санта і його помічники майструють подарунки,...

Ліна, мати Мирослава, зайшла до хати. Тобто, вона зайшла у їхню орендовану квартиру, але за звичкою вони називали її хатою, як раніше називали свій Дім. — Мамо, ти заледеніла? — Я сьогодні Леді Ліна. — І можливо ти схожа на снігову бабу або мадам. Краща версія — мадам, бо старшого віку я мамі не дам. Схоже, що в мами був гарний настрій, тому що замість того, щоб образитись вона почала наспівувати французьку пісеньку: — Та-дам, та-дам, та-дам… — Це, добре, бо не в кожної мами є почуття гумору, — подумав...

Санчата несли наших друзів з гори так швидко, що сніг заліплював їм очі. Вони сиділи один за одним, Мирослав сьогодні керував санками, Богданка трималася за його спину, полози розсікали сніговий шлях, але дітям було радісно. Народним іграм та забавам завжди є місце напередодні зимових свят. Богданка вирішила пожартувати й закрила Мирославчику очі долоньками, мить — і санчата в’їхали у сніговика, якого зліпили інші діти. — Все приїхали, аварія, пішли рятувати постраждалого, він хоч і снігова, але людина, — пожартував і першим стрибнув на ноги хлопець.  — Пробач нам, Єті, —...

Мирослав натискав кнопку дзвінка, навіть через двері було чути, як цей дзвіночок сповіщає про прибуття гостя. Богданка відкрила майже одразу, вона була сьогодні навіть вище за хлопчика. — Оце ти за ніч так підросла? — аж закашлявся від несподіванки Мирославчик. — Еге ж — виросла, аж на висоту моїх ковзанів! І після цих слів обидва дивилися на ноги дівчини, які були взуті у білесенькі новесенькі ковзани із золотими сніжинками. — Яка краса, Богданко! — А головне, що я в них завтра буду кататися! Ти знаєш, що в місті на цілий місяць відкривають льодовий майданчик біля головної...

Обидві матусі: мама Яна і мама Ліна поверталися разом і ледь протиснутися у двері парадного входу багатоквартирного будинку в якому мешкали, тому що виконували спільний план: запастися продуктами на свята. Вони робили це вже не вперше, бо коли робиш такі закупки заздалегідь, неодмінно щось з’їси, а як потім готувати? Не вистачить продуктів для начинки в пиріжки, смачну кутю і салати. – На свята будемо стільки всього готувати, тож добре, що прикупили напівфабрикати, я вареників із сиром сьогодні наварю, – хвалилася мама Яна. – Гарна пропозиція і я свою морозильну камеру...

— Мамо, у Богданки завтра день Народження, допоможи її здивувати, — з порогу заявив Мирослав. Він саме повернувся зі школи, де їх клас брав участь у передноворічному концерті. Тому він сьогодні емоційно все сприймав, наче наповнений лавою вулкан. І поки мама не відреагувала своєю відмовою, швидко продовжив: — Отакий пиріг їй зроби! — і широко розкрив руки, підбіг до мами та обійняв її. — Тут у мене два питання до тебе, по-перше: зможе розміститися отакий “Його величність Пиріг” у нашу стандартну духовку і друге: думаєш велике коло пирогове дорівнює моїй талії, якщо вимірюєш їх однаково?...

Сюрпризи повинні бути неочікуваними. Дива починаються, коли добра у твоєму серці настільки багато, що воно ллється по всьому місту, як казкова каша з чарівного горщика. Добро породжує добробут в наших сім’ях. Поки мами домовлялися телефоном і вирішили придбати квитки на кінопрем’єру “Муфаса: Король Лев” собі й дітям, Мирослав з Богданкою після занять вирішили влаштувати мамам солодке життя. Це був сюрприз їхнім мамам: купити смаколики та принести додому дарунки.  — Завчасно ми про це подумали й тепер на будь-які цукерки вистачить, — радів Мирослав. Монети в його кишені весело дзеленчали, тому що...

Мама Яна і мама Ліна спілкуються вдень по відеозв’язку, поки діти на заняттях:  — А моя Богдана каже сьогодні: “купи капібару, купи капібару”, вже й не знаю, що робити з цим. Не в планах такі подарунки, тому що взяти в дім тварину — це взяти на себе велику відповідальність за інше життя. — А ми в дитинстві були не такі? Пам’ятаю, казала мамі весь час: “купи слона — купи слона”, а я слона того зовсім і не хотіла придбати. Щоб мама не відповідала, я повторювала її слова і знов додавала:...

Таксі зупинилося. Мама і Богдана вийшли біля під’їзду. Але не встигли увійти в дім, тому що Богдана побачила ялинку, яка впевнено крокувала їм назустріч. — Мамо, поглянь: дерево від господарів утікає, точно не хоче, щоб його в дім занесли. — Та хочу я, хочу, — голосом Мирослава відповіла ялинка. А ось і сам хлопець показався з-за пухнастих гілочок. Він зупинився. Вдвох з мамою вони придбали додому ялинку. — А ми також за ялинку, тільки штучну та з білими голками, — поставили вже, похвалилась Богдана. — А ми сьогодні вирішили, купили,...

За годину після цієї розмови дзвінок біля дверей квартири зацвірінькав. Мама Яна відчинила і привітала гостей: Мирослава з його мамою.  — Мене звати Ліна.  — На честь славетної поетеси назвали, — пояснив Мирославчик. — Добрий вечір, дозвольте з вами повечеряти? — в її руках був святковий солодкий рулет. — Не боїтесь калорій? — запитала мама Ліна. — Не боїмося, тому що балетом займаємося, — засміялася Богданка, як гучний дзвоник й узяла солодкий презент. — Чом би й ні, якщо калорії не зайві, дякуємо, проходьте, будь ласка, — мамі Яні гості...