Рожеві пуанти або кеди рожеві

За годину після цієї розмови дзвінок біля дверей квартири зацвірінькав. Мама Яна відчинила і привітала гостей: Мирослава з його мамою. 

— Мене звати Ліна.

 — На честь славетної поетеси назвали, — пояснив Мирославчик.

— Добрий вечір, дозвольте з вами повечеряти? — в її руках був святковий солодкий рулет.

— Не боїтесь калорій? — запитала мама Ліна.

— Не боїмося, тому що балетом займаємося, — засміялася Богданка, як гучний дзвоник й узяла солодкий презент.

— Чом би й ні, якщо калорії не зайві, дякуємо, проходьте, будь ласка, — мамі Яні гості також припали до душі.

— Не поспішай,— крикнула Богдана, тому що хлопчик перечепився через кеди, які лежали точно під навісною поличкою, на якій розташувалися пуанти.

— Добре, що не впав, м’яка посадка вийшла, — випрямився Мирослав, — але бачу що до взуття ви  ставитеся по-різному, одне зберігайте на поличці, а інше — на підлозі.

— Ходімо до кімнати, я все розповім. На полиці я зберігаю спеціальне взуття для моїх виступів і тренувань. За чаєм розповім більше, прошу — сідайте до столу.

 Запрошення було прийняте і чаювання почалося.

— А  захоплення нашої сім’ї балетом почалося взимку, — почала розповідь Яна.

— Ми подивилися знаменитий балет “Ніч перед Різдвом” і все: мене закружляло мистецтво, — Богдана встала і зробила декілька фуете, поворотів навколо себе на одній нозі.

І почула аплодисменти, якими її нагородили вдячні гості. Вона зніяковіла і присіла на своє місце.

— Це так дивовижно: танцювати на кінчиках пальців ніг. 

— Слово “пуант” з французької перекладається як крапка, тобто артист має мету досконало триматися в просторі, робити високий стрибок, а потім ставити ногами крапки.

— А я ставити крапки можу тільки у зошиті, — пожартував хлопчик і зробив великий ковток чаю, — а ти, Богданко, навіть ногами можеш. Тільки ж ноги втомлюються, напевно. От я спортом займаюся і тренуванням віддаю багато сил.

— Ще б пак, багато енергії потрібно. Та я скажу тобі секрет: наші пари взуття всі подружилися, підміняють одна одну, коли я втомлююся і мені тепер зовсім не важко. Мої ноги відчувають себе у зручному взутті, а потім дивлюся вниз — я в пуантах. 

— А я б на твоєму місці одягав на ліву ногу пуант, а на праву — кед, вони ж усі в тебе одного кольору — рожеві. 

Усі дружно засміялися і не помітили, що в коридорі кеди та пуанти сміються також.