А моя мама каже… або Йоулупуккі

— Гарна в тебе шапка, он як на ній сніжинки блищать! — захоплено промовила Богдана.

— А моя мама каже: надінь шапку, надінь шапку. В давнину українці без шапки ніколи на вулицю взимку не виходили: гарна шапка — гордість козака! В народі кажуть, що з усіма труднощами завжди можна впоратися,  шапками закидати.

— Так після снігопадів і на деревах снігові шапки, — додала дівчинка.

— Це як злітно-посадкова смуга для саней Санти і його оленів. Вони будуть перепочивати на зупинках і далі їхати, щоб і в інших містах дітей привітати.

— Тому і встановлюють великі ялинки, прикрашаючи їх іграшками, гірляндами та вогниками! На прикрашеному ялинковому дереві зимовий добродій точно забажає зупинити свій  візок з оленями. 

— А моя мама каже, в нього багато імен і псевдонімів, наприклад: Батько Різдво, Святий Миколай, Пер Ноель, навіть Йоулупуккі, який буде їхати із Лапландії. І що прилетіти він спроможний навіть на повітряній кулі! — розказував хлопчак.

— А навіщо йому летіти на повітряній кулі?

— Куля повинна мати баласт, такі мішки з наповненням, щоб змінювати свою висоту була можливість. З кулі викидають баласт, щоб піднятися. А уяви, якщо цей баласт у діда Санти -– мішки з цукерками, отож поласуємо, — фантазував він далі. 

— Ти впевнений, що це буде?

— Якщо ти почекаєш, то сама побачиш.

— Давай, поки ми чекаємо, придумаємо йому секретне ім’я, він же такий чудовий дідуган, усіх дітей на світі хоче привітати з новим роком життя, — тихо промовила Богданка.

— Дідуган, вже весело. А може щось зимове додати: Дідуган новорічний?

— А вам не час по домах, поки ви на кучугури снігові не перетворилися? — як сніг на голову, біля дітей опинилася мама Богданки й продовжила:

— Познайомимось, мене звати Яна. Моя донька — Богдана.

— Я Мирослав, але мама часто скорочує моє ім’я, гляньте, вона там, на восьмому поверсі дивиться на мене з вікна. Тепер ми будемо тут жити. Таки треба після прогулянки піти по домах, до наших мам. Бо мама до моменту мого народження — це мій дім, у якому я жив. Так вона каже.

— Наш дім багатоповерховий, я рада, що місця вистачить усім. Приходьте з мамою на чаювання, — сказала Яна.

— Дякую за запрошення, — зрадів хлопець, його медово-карі очі заблищали.

Богдана це побачила і додала:

— Обов’язково приходьте разом із мамою, Мирослав.