Мексиканець
Кімнатні рослини визирали у вікно. Вони побачили, як весняна травка, а за нею і сонячні кульбабки, тягнуться до сонця.
– Які вони самостійні, – замилувалась півонія.
– Ні, це нам пощастило, – заперечила дифенбахія чарівна.
– Ми живемо просто розкішно, не треба ні про що піклуватися, завжди дають чисту водичку, – простодушно додала фіалка.
– Точно, нас поливають і доглядають, – дифенбахія почувала себе головною в цій кімнаті.
Двері відчинились і до кімнати ввійшли мама з донькою.
– Поставимо його до інших квітів, доню.
– А наші квіти не будуть його ображати?
– А ти тепер хазяєчка цього милого садочку на підвіконні, спостерігай! А зараз пішли, допоможеш мені на кухні, – і вони вийшли.
Новий мешканець підвіконня стояв спокійно, втомився.
– Привіт, друже, – махнула своєю пелюсткою фіалка і вкололась, сльози прозорими краплинками покотились по щічках.
– За що ти так? – напала на незнайомця півонія.
– Ні-ні, пробачте, я зовсім не хотів нікого образити, просто колючки в мене від природи. Я приїхав з далекої теплої країни, де залишилась моя сім’я. В нас дуже сильна спека, сонце випалює ґрунт і всю вологу, наше листя перетворилось на колючки, щоб зменшити випаровування води з поверхні.
– Де ж у світі така країна?
– Її назва – Мексика, а мене звати мексиканець, Сан – Педро.
– Та і мої предки здалеку, з Південної Америки, – розповіла дифенбахія чарівна.
– А мене перший раз знайшли в Африці, – фіалка усміхнулась.
– А зібрались ми саме тут, тож дружімо! А у вас теж буває гаряче?
– Буває. Але на той випадок, Сан-Педро, ми подаруємо тобі сомбреро!
– Дякую, але не треба. Знаєте, я б краще опинився під гарячим сонячним промінням, як ті дикі квітки за вікном!
