У бабусі Галі дві доньки. У одної двоє діток — Іванко і Марійка. А у другої, троє — Сашко, Ірися та Маринка. І щоліта бабуся Галя приймає у себе цю ватагу. На три місяці бабусина хатина перетворюється на дитячий табір. Щовечора планують, яку роботу потрібно зробити на наступний день, розподіляють обов’язки. Хто збирає вишні, хто чистить у курнику, хто натягає води з криниці, хто миє посуд після сніданку, хто після обіду, хто після вечері. Справ вистачає на всіх. Але не завжди до вподоби робота. То Іванко каже: “Не хочу мити...
Петрик і Маруся погодки. Марусі 7 років, а Петрику 5. Петрик пустун і бешкетник. А Маруся така, ну знаєте — прямо дівчинка-дівчинка. Тендітна, лагідна. Коли граються разом, часто-густо Петрику обов’язково треба, щоб у нього були такі самі іграшки або книжки. Хоче не відставати хлопчина. Одного разу до Марусі приїхав в гості друг — Василько. Вони гралися разом. Раптом Маруся каже: “Василько, ми коли виростемо, я одружуся з тобою” А Петрик тут як тут, не відстає: “Ні, це я одружуся з Васильком”. Дорослі усміхнулися “Петрику, одружуються, беруть шлюб хлопчик та дівчинка....
Зранку тепле сонце встало,Ранні пташки заспівали,І те вранішнє теплоЛітнім світлом залилоВсе навколо: сад і ліс,Річку, луки, гори, хмиз,Квіти, синій небокрайІ наш любий рідний край. А в краю під небом синім,Тім, що зветься УкраїнаСеред сонних тихих травЧас прокинутись настав.І прокинулась, мій друже,Трудівниця — бджілка Жужа.Бджілка Жужа спала мало.Їй давно на думку спало:Завжди ось таке було — Вулик — то моє житло,Сестри-бджілки — то сім’я,Завжди в дружбі з ними я.Разом з сестрами їмо І споруджуєм житло.Разом з ними прибираєм,Охолоджуємо дім,Щоб жилось комфортно в нім. Та чомусь я ще маленька,Говорила бджілка-ненька,Що не можна...
Марія Антонівна стояла в церкві й тримала свічку в руці, в іншій — маковий букет. Пахучий букет зазвичай доповнюють помаранчеві чорнобривці, свіжа м’ята, айстри білі та бордо, пряний любисток. Збирати букет до Маковія є стародавньою традицією, щоб і наступного року все розквітло в саду і на городі — мак захищає від злих духів. Церковний дзвін сповіщає про закінчення урочистого Богослужіння. Свято також має іншу назву — Перший Спас. Дзвони дзвонять, а жіночки с освяченими букетами трав задумливо з церкви виходять. Розходяться. Село маленьке, але ми любимо його всім селом. Вечоріє....
Навесні лисиця Хитринка народила дев’ятьох лисенят. Для лисиць це не багато і не мало, тому не варто дивуватися. Малят назвали Вогник, Золотко, Жарина, Медок, Зіронька, Метеор, Комета, Кігтик і Зубик. Спершу сліпі та безпомічні, вони тільки їли і спали, притискаючись до теплого боку матері. Хитринка майже весь час проводила у норі та виходила лише попити зі струмка, що дзюрчав неподалік. Їжу їй приносив лис на ім’я Спритник. Він не був татом лисенят, але піклувався про них та Хитринку наче про власну родину. Таке часто зустрічається поміж лисиць. Коли ж малята ...
Цуцик Рудик живе у дівчинки Ганнусі та постійно потрапляє у неймовірні й кумедні ситуації. Але через те, що він дуже допитливий, то і висновків не робить, тому знову пригоди продовжуються, аж допоки він не стає дорослим і розумним. Історія розрахована на дітей 5-7 років. Книга вчить розуміти і любити тварин, співчувати, думати про наслідки, сміятись із ними, переживати за них і з ними. У моєї знайомої дівчинки Ганнусі живе маленький цуцик, і звуть його Рудик. Якось навесні, коли дівчинка гуляла з мамою в парку, цей руденький клубочок викотився їм просто...
Мама приходить з роботи, вона надіватиме шорти й можливо запише шортси, тобто #Shorts — коротенькі відео, щоб залити на свою сторінку в соціальних мережах. Мама любить танцювати й привчає до того всю родину. Мамо, ми сьогодні тупали ніжно, ти не хвилюйся, я всіх ляльок і робота склала в коробку, — біжить до неї п’ятирічна Міла. Такий розгардіяш наробили, — ніяковіє бабуся, і пропонує: Треба мати обнімати. Обидві виходять до мами та обіймають її. Така традиція: обійнятися при зустрічі, це робити так приємно, а як ефективно: допомагає подолати й усунути усілякі...
Жила собі у продуктовому магазині пластикова Пляшка. Жилось їй не добре, не погано, а як усім. Стояла вона, наповнена солодкою водою, серед собі подібних. Іноді подрімувала, іноді базікала із сусідками-Пляшечками, але ніколи нікуди не висовувалась. Якось одного незвичайного дня (так здавалося нашій Пляшечці) чи то сонечко світило у вікно магазину надто яскраво, чи то водичка багато бульбашок випустила, та набридло їй таке одноманітне життя. Взяла Пляшка та й підсунулась у перший ряд на поличці. Незчулась, як придбала її молода сім’я — мама, тато та донечка, яка дуже полюбляла розрекламовану водичку....
— Не фоцю, не буду, не юблю, — капризує маленька Софійка з самого ранку. Так для її мами розпочинається кожен день. Готувати, фантазувати, а тоді — “не фоцю”. — Сонечко, а давай за тата з’їмо? А за бабусю і за дідуся, — у відповідь закопилені губки та сльози на очах. — Дивись, яка смачненька кашка! Молочна! Ти ж любиш молочну кашу?! — намагається вговорити капризулю мама. Донечка от-от розридається, і тоді пропав мамин гарний настрій та спільний вечірній похід до кінотеатру. — А ти знаєш як їсть акула? Велика акула...