Хочеш, я познайомлю тебе з одним хлопчиком? Його звуть Василько. Він ніяк не міг вивчити цифри, хоча й дуже намагався. Одного разу, коли він знову старанно вчився рахувати, хлопчика обійняв сон. Василько побачив себе на каштановій алеї парку. Він озирнувся навкруги: поруч нікого не було. Тільки за деревом майоріла якась чудернацька фігура. Хлопчик полюбляв збирати каштани й невдовзі знайшов один. В ту ж мить фігура вийшла з-за дерева і Василько побачив витончений стовпчик з носиком. «Я — цифра 1», — мовив стовпчик. «Ти гуляєш на самоті й знайшов один каштан....
Собака приплентався на край високого урвища над морем. Взагалі він став собакою не так й давно. Пес ще добре пам’ятав себе юнаком — сильним і статним. Юнак цей був принцом свого Королівства, любив бали, полювання та лицарські турніри, доки підступи, змови й чаклунство самозваних претендентів на престол не перетворили його на того, ким принц став тепер. Коли брудний і голодний пес знаходив затишне містечко, він мріяв про Кільце Справедливості. Це був найголовніший та найлегендарніший артефакт Королівства. Той, хто знайде його, одразу ж поновлював справедливість щодо себе й інших. Тому поводитись...
Жила-була в лісі сова. У неї була одна проблема: вона дуже боялась ночі. Вночі навколо нишпорили вовки, ведмеді та ще бог знає хто (сові навіть лячно було уявити, хто це відкидає ночами такі величезні тіні). Їй було так боязко, що вона навіть не могла заснути, ховаючись у гілках. Бідній пташці весь час здавалося, що її ось-ось знайдуть та… Вона заплющувала очі і трусилась від жаху до самісінького ранку. Вдень ліс не здавався їй таким небезпечним і сон здолав її до вечора. Тієї ночі сова перелякалась особливо сильно, тому що просто...
Ліна, мати Мирослава, зайшла до хати. Тобто, вона зайшла у їхню орендовану квартиру, але за звичкою вони називали її хатою, як раніше називали свій Дім. — Мамо, ти заледеніла? — Я сьогодні Леді Ліна. — І можливо ти схожа на снігову бабу або мадам. Краща версія — мадам, бо старшого віку я мамі не дам. Схоже, що в мами був гарний настрій, тому що замість того, щоб образитись вона почала наспівувати французьку пісеньку: — Та-дам, та-дам, та-дам… — Це, добре, бо не в кожної мами є почуття гумору, — подумав...
Санчата несли наших друзів з гори так швидко, що сніг заліплював їм очі. Вони сиділи один за одним, Мирослав сьогодні керував санками, Богданка трималася за його спину, полози розсікали сніговий шлях, але дітям було радісно. Народним іграм та забавам завжди є місце напередодні зимових свят. Богданка вирішила пожартувати й закрила Мирославчику очі долоньками, мить — і санчата в’їхали у сніговика, якого зліпили інші діти. — Все приїхали, аварія, пішли рятувати постраждалого, він хоч і снігова, але людина, — пожартував і першим стрибнув на ноги хлопець. — Пробач нам, Єті, —...
Мирослав натискав кнопку дзвінка, навіть через двері було чути, як цей дзвіночок сповіщає про прибуття гостя. Богданка відкрила майже одразу, вона була сьогодні навіть вище за хлопчика. — Оце ти за ніч так підросла? — аж закашлявся від несподіванки Мирославчик. — Еге ж — виросла, аж на висоту моїх ковзанів! І після цих слів обидва дивилися на ноги дівчини, які були взуті у білесенькі новесенькі ковзани із золотими сніжинками. — Яка краса, Богданко! — А головне, що я в них завтра буду кататися! Ти знаєш, що в місті на цілий місяць відкривають льодовий майданчик біля головної...
Обидві матусі: мама Яна і мама Ліна поверталися разом і ледь протиснутися у двері парадного входу багатоквартирного будинку в якому мешкали, тому що виконували спільний план: запастися продуктами на свята. Вони робили це вже не вперше, бо коли робиш такі закупки заздалегідь, неодмінно щось з’їси, а як потім готувати? Не вистачить продуктів для начинки в пиріжки, смачну кутю і салати. – На свята будемо стільки всього готувати, тож добре, що прикупили напівфабрикати, я вареників із сиром сьогодні наварю, – хвалилася мама Яна. – Гарна пропозиція і я свою морозильну камеру...
— Мамо, у Богданки завтра день Народження, допоможи її здивувати, — з порогу заявив Мирослав. Він саме повернувся зі школи, де їх клас брав участь у передноворічному концерті. Тому він сьогодні емоційно все сприймав, наче наповнений лавою вулкан. І поки мама не відреагувала своєю відмовою, швидко продовжив: — Отакий пиріг їй зроби! — і широко розкрив руки, підбіг до мами та обійняв її. — Тут у мене два питання до тебе, по-перше: зможе розміститися отакий “Його величність Пиріг” у нашу стандартну духовку і друге: думаєш велике коло пирогове дорівнює моїй талії, якщо вимірюєш їх однаково?...
Минулого тижня Ориська, сидячи під великою крислатою сосною, згадала про свої яблучні пацьорки й вирішила: “А чом би й ні? Зроблю такі ж солодкі прикраси з апельсинів!” І вийшли у неї завиванці, мов сапфіри на нитці, що радість дарують кожному, хто скуштує. Продукти: Приготування: 1. Шкірка для прикрас. Вимийте апельсини. Розріжте на четвертини. Зніміть шкірку з апельсинів, але робіть це обережно, наче знімаєте найтонше мереживо. Наріжте її довгими смужками, наче херсонський солодкий кавун. 2. Замочіть у холодній воді. Міняйте воду разів три на день, а можна й більше. Як тільки...
Було це давно, не за наших часів,Де небо із полем стрічалось широким,Десь там, де не чутно і співу птахів,Зустрілися якось усі пори року. Зима білосніжна з морозом прийшлаІ стала собі вихвалятись зухвало:— Ось де лишень тільки б я не була,Своєю красою весь світ зчарувала. Всі діти радіють, як падає сніг,Тож певно, що я серед вас головніша,Ніхто з вас зробити такого не зміг,А радість дітей — то для нас найцінніше. — Гов сестро, стривай, — обізвалася Літо, —Всі діти чекають тепла цілий рік,Чи ж будуть морозам постійно радіти?Ти не головна, зрозумій...