В одному звичайному лісі, де осінь уже прикрашала дерева й кущі у свої яскраві вбрання, під молодою стрункою берізкою з’явився дивний, дуже гарний гриб. Берізці не хотілося, щоб він перетворився на звичайний лісовий гриб, яких тут було безліч. І вона вирішила перетворити цей незвичний грибочок на гномика. Лагідно торкнувшись його своїми гілочками, береза побачила, як кілька пожовклих листочків ніжно доторкнулися до грибочка, і там, де вони торкнулися, з’явилася голівка. Сталося диво: фея-береза побачила, що на неї дивляться чарівні оченята гномика з пухнастими віями. Його погляд був таким добрим і здивованим,...

Біля порога своєї нірки, в одному будинку, маленьке сіреньке мишеня знайшло мишоловку. Злякавшись, воно вирішило покинути затишне житло, де йому було тепло й безпечно. Страх перед пасткою був настільки великим, що мишеня зрозуміло: залишатися тут більше не можна. Воно вирушило до лісу, мріючи про нове життя, друзів і свободу від страху. З великим зеленим листком замість парасольки та торбинкою за спиною мишеня йшло лісом. У правій лапці воно тримало крихітну різнокольорову валізку, в якій лежали одяг, улюблені книжки та інші дрібнички. Побачивши величезне дерево, мишеня вирішило перепочити й почекати, поки...

Навесні, коли природа прокидалася від зимового сну, а ліс вдягався у зелень, гномик Джем обожнював вигадувати казки. Він записував їх у свою чарівну книгу, і сторінки оживали яскравими ілюстраціями з милими, кумедними, добрими та не дуже персонажами. Але сьогодні натхнення покинуло казкаря, і він вирішив вирушити до лісу в пошуках нових ідей. Ледь Джем вийшов з хати й зачинив хвіртку, як до нього підбіг його друг Одуванчик**. Він притримував капелюшок, боячись, що порив вітру зіпсує його зачіску, і він знову стане лисим. “Одуванчику, що сталося?” — запитав гномик, не встигнувши...

У морозному лісі, під срібним світлом місяця, народилося диво. Завірюха, мов вправний скульптор, створила сніговика. На його голові красувалася яскрава червона шапочка, а шию зігрівав шарфик у тон. Сніжинки, наче діаманти, мерехтіли на його в’язаних аксесуарах. Спочатку сніговик був радий своєму становищу. Він із задоволенням спостерігав за життям лісу: за спритними синичками, жвавими горобцями та поважними снігурами. Але невдовзі йому стало нудно просто стояти. Йому захотілося дізнатися, хто ще мешкає в цьому чарівному місці й, найголовніше, знайти друга. Він ляснув у рукавицях, підставив долоню під падаючі сніжинки й раптом… чхнув!...