Пригоди маленької бджілки

Зранку тепле сонце встало,
Ранні пташки заспівали,
І те вранішнє тепло
Літнім світлом залило
Все навколо: сад і ліс,
Річку, луки, гори, хмиз,
Квіти, синій небокрай
І наш любий рідний край.

А в краю під небом синім,
Тім, що зветься Україна
Серед сонних тихих трав
Час прокинутись настав.
І прокинулась, мій друже,
Трудівниця — бджілка Жужа.
Бджілка Жужа спала мало.
Їй давно на думку спало:
Завжди ось таке було —
Вулик — то моє житло,
Сестри-бджілки — то сім’я,
Завжди в дружбі з ними я.
Разом з сестрами їмо
І споруджуєм житло.
Разом з ними прибираєм,
Охолоджуємо дім,
Щоб жилось комфортно в нім.

Та чомусь я ще маленька,
Говорила бджілка-ненька,
Що не можна поки з хати
Мені буде вилітати.

Але наша бджілка Жужа
Виявилась небайдужа,
Нетерпляча та цікава,
Вміла, вправна, дуже жвава.

А щоб вилетіти з хати,
Довго треба підростати.
І від того розуміння
Жужа втратила терпіння.

Скільки можна ще чекати,
Щоби вилетіти з хати?
Скільки можна вже гудіти?
Ми тут не маленькі діти!
Я бджола вже, а не бджілка
Вулик — то моя домівка,
Та навколо цілий світ,
Ціла пасіка велика
І цікавого без ліку.

Бджілка Жужа тишком-нишком
Пролетіла поза ліжком.
Понад різні заборони
Пройшла через охорону.
Та під вулик, через пліт
«Добрий ранок, білий світ!»

Все не так як у віконці:
Синє небо, жовте сонце
І зеленая трава
Закрутилась голова…
Ох, як гарно, всюди воля!
Що то за дитяча доля:
Те — не можна, там не йди,
Бо накличеш нам біди.

Я от краще інших знаю,
Бо на волі я літаю.
Зараз полечу на луки,
От і буде всім наука.
Принесу багато меду
І пилку до хатки,
Щоб мене не випускати
Не було і гадки.

Полетіла Жужа хутко,
Не далеченько на луки.
Там ромашки, конюшина,
Деревій, кущі шипшини,
Різнокольорові квіти,
І метелики мов діти.
У них крильця є барвисті,
Їх помітно навіть в місті.

Жужа з квіточки на квітку.
Гарно на галяві влітку.
Лине літній вітерець,
Квіти наче острівець.
Потім вітер став поволі
Пригинать квітки до долу.
Закрутив і засвистав.
Знову дужим вітер став.
Притягнув на небо хмари,
Вони стали як отари,
Заслонили синє небо.
Бджілці утікати треба.

Але крильця ще малі,
Вітер хилить до землі.
Жужа лапками трималась,
Із негодою змагалась.
Лапки слабнули поволі
Вітер все кружляв у полі
І щосили ледь живу
Кинув Жужу у траву.

В тую самую хвилину
Літній дощ із хмари линув,
Прихиливши до трави
Усі трави польові.
— Гей, ти хто? Ховайсь сюди,
— Бачиш скільки там води?
Чути голос з-під кущів.
— Нумо швидше, ну мерщій!

Жужа очі розтулила —
З неба вже не дощ, а злива.
Бджілка піднялась мерщій,
Подалася під кущі.
Добре, що тієї днини
Буйно квітнув кущ шипшини.
І судилося кущу
Заховати від дощу
Тих, що пережили страх
Мокрих декілька комах.

—  Хто ти? Мокрий жовтий друже?
(Запитав хтось).
— Я?… я — Жужа,
Бджілка Жужа… я бджола.
Я у справах тут була.

Жужа в темряву дивилась…
Але їй не пригодились геть усі її знання…
Перед нею не бджола…
Ця комаха як трава:
Видовжена голова,
А на голові зелені
Довгі вуса як антени.
Довгі лапи, круглі очі
(мабуть, бачать, що захочуть),
Аж дві пари диво-крил
Чи комаха ти, чи звір?

Я? Я — коник стрибунець.
Видно, що ти не мудрець
Раз не можеш до кінця
Розпізнати стрибунця.
Я багато дуже знаю,
Дуже високо стрибаю,
Маю дуже гарний слух,
Знаю усіх мух навкруг.
Я ховаюсь під кущем,
Не мирюся я з дощем.
Нумо, бджілко, не барися
І листочками накрийся.
Раз сховатися вдалось,
Разом переждемо дощ.

Дякую тобі, мій друже,
Добре, що ти не байдужий,
Що покликав аж сюди
Врятувавши від біди.

Та, будь ласка, це не важко.
Якщо буде тобі тяжко,
То звертайсь до мене Жужо,
Для того й потрібні друзі.

— А тут є іще комахи?
— Є і гусінь, і мурахи,
Є комарик, є жучки,
Два маленькі черв’ячки.

У негоду із дощем
Всі сховались під кущем.
Усі недруги і друзі
Хто байдужий і недужий
Від великої біди
Всі сховалися сюди.

— Сонечко, мерщій сюди,
— Зараз будеш у воді!
Гукнув коник з-під куща.
— У тебе ж нема плаща!

Тут під кущ через дрючок
Заліз червоненький жучок.
Мокрі крила, мокрі лапки,
А на крилах чорні цятки.

Бджілка довго з-за дрючка
Поглядала на жучка
— Ну, де сонечко поділось?
— Чого воно забарилось?
— Може ви коли тікали,
— Наше сонечко злякали?

Тут червоненький жучок
Аж схопився за бочок.
— Ха-ха-ха-ха-ха — це ж я!
— «Сонечко» — моє ім’я.

Я червоний наче вогник.
Мене добре знає Коник.
Сонечком мене назвали,
Бо за сонцем споглядали.
Воно — теплий круглячок,
Помаранчевий жучок.
І коли його немає,
Я комашок звеселяю.

Зашарілась наша Жужа,
Та комашкам те байдуже,
Бо завершення дощу
Давно снилося кущу.

Дощ спинився, вітер стих,
Як в казках з дитячих книг,
Вийшло сонце з-за хмарини,
Освітило сіру днину.

І під небом над травою
Величезною дугою
Диво-дивнеє з’явилось
І яскраво засвітилось
Над землею фіолетом
(як фіалочки в траві).
Другою дугою став
Синій колір поміж трав,
А над ним дуга блакитна,
як небесная блакить.
Над блакитною дугою
Ще й зеленая стоїть.
Над зеленим — колір сонця
Жовтий, жовтенький з’явивсь
І дугою засвітивсь.
Помаранчевий над жовтим
Колір блиснув світлом довгим.
А над ним дуга червона
Як та стрічка в небі тоне.

— Що за диво, за краса
Підпирає небеса?
Запитала знову Жужа,
Їй до всього не байдуже.

Це ВЕСЕЛКА кольорова,
РАЙДУГА барвиста.
Прикрашає все довкола
Яскрава як намисто.

Коли сонечко сміється,
І вмивається водою,
Усім РАДІСНО живеться
І ВЕСЕЛО з лихвою.
Пояснив жучок бджолі
І сховався у траві.

Каже Жужа: «Як мені
Повернутись по землі?
Я на пасіку до ночі
Дуже повернутись хочу.
Та не знаю я дороги,
Крильця мокрі, малі ноги…»

Не журись, мала, ти дуже!
Коник стрибнув у калюжу.
Гей, жук сонечко, мій друже,
Ми врятуємо бджолу,
Не залишимо малу.
Ми — бджоли рятівники,
Нумо разом до ріки!

Бджілко, я буду стрибати,
А ти верхи на мені,
Як на справжньому коні
Дострибаєш з вітерцем
Крила висохнуть тихцем.

Поки Коник дострибав,
Сонечко сіда за гай.
Крильця знову як нові,
Пора на пасіку бджолі.

Коник стрибунець, мій друже,
Тобі дякую я дуже.
Тепер зможу: від ріки
Долечу до пасіки.

Там, мабуть, мене шукають,
Де я ділася не знають,
Думають, що я в біді.
Дуже вдячна я тобі.

Тепер знаю: небезпечно
З дому рідного тікати.
Як маленький, безперечно
Можна в травах заблукати.

Світ чарівний та доречно
Із батьками пізнавати
Все навколо та навкруг.
Ти мені навіки друг!