Олег Погинайко

Ярема був єдиним сином у своїх батьків, які вже ніколи не думали, що у них народиться дитина. Проте Бог, до Якого молилися вдень і вночі, все-таки змилувався над ними й однієї літньої ночі послав їм хлопчика. Не довго вибирали ім’я дитині, не думали над його значенням. Тож вирішили назвати Яремою. Ріс Ярема хлопчиною, якого цікавило все довкола. Батьки, як могли відповідали на всі його запитання за силою своїх знань. А коли син навчився читати книги й пізнавати з них мудрість, тоді сам почав переповідати батькові та неньці, що в них...

Відірвавшись і впавши з пахучого м’якуша хліба, крихта не одразу збагнула, що лежить на снігу, який є також білим, як вона, проте холодним. І білі сніжинки, що летіли зверху, нічим не могли допомогти їй. А велетні, які своїм зростом сягали неба, власними ногами могли розтоптати її. Маленькій, немічній дуже хотілося жити. Вона не знала, що чекати її в цій круговерті. Де крім жаху, ліпшого годі було знайти. Та втрачати віру – не хотіла. А сніг падав і не думав припинятися. Мороз із кожною хвилиною дужчав. Лежачи в снігу, крихта відчувала,...

Коли в однієї курки-квочки вилупився з яєчка малюк-півник, вона зрозуміла, що над вихованням свого сина доведеться багато-багато працювати. Бо вже наступного дня півник не хотів залишатися під її крилами, а старався вискочити з кошика, заховатися десь, утекти. Синочок виявився великим неслухнянцем. – Не дитина – справжня біда, — жалілася подружкам курям. Та й батько півень не знав, що йому робити. – Може його відправити на виховання до качок чи до гусей? – Краще до індиків. – А я пропоную до страусів. – Спочатку до перепілок, а потім… Варіантів було багато,...

Коли в однієї бідної жінки, на ім’я Бездоганність народилися дівчата-близнючки, та й такі гарні, що кращих за них годі було шукати, вона вирішила назвати їх Правда та Істина. Поки вони були маленькими, навчала їх бути справедливими, відповідальними, уникати обману, думати й творити лише добро, не долучатися до справ Зла, любити, ходити у світлі. Бути лагідними, слухняними. Поки жила, раділа, що її діти ростуть саме такими, як їх виховувала. Та коли померла, одну з доньок наче підмінили. Це побачила Правда. Щодня вона намагалася довідатися від Істини правду, допомогти їй, але та...

Стрімко вибігши на пагорб, стежинка зупинилася, такої краси, яка розкинулася перед нею, ще не бачила: широке блакитне небо, зелена земля – доповнювали одне одного красою. Пройняті радістю й духом літа сяяли долини та ниви, величаво літали ластівки, дзвеніли бджоли, пахли трави; десь неподалік співала іволга, кувала зозуля. Ніщо так не прикрашало довкілля, як їхній спів. І стежинка любила його, як промінці сонця, якими пеленалося небо, як рясні краплини роси, які падали з неба на землю, як вітер, що любив гратися з листям дерев. Інколи він бував нестерпно буйний, а загалом...

Сила та Розум здавна були знайомі. Хоча жили на різних вулицях і мали свої уподобання, зустрічаючись, любили погомоніти. Вони розмовляли на різні теми, проте часто бувало, що до спільної згоди ніколи не доходили – то сила вважала, що вона, не дивлячись, що є жінкою – потрібна світу, то Розум, який і був, і залишався чоловіком – потрібен найбільше. – Без мене – ніхто і ніщо, — заявила Сила. – А без мене – також, — зауважив Розум. – Без тебе? Ха! – засміялася Сила. – Ти хочеш сказати, що не...

В одного чоловіка, на ім’я Тиждень, були три сини та чотири доньки – різні за характером, але всі улюблені. Всі жили в одному будинку й займалися кожен своєю справою, допомагали людям. От тільки не завжди доводилось, особливо людям, дійти згоди поміж собою, бо планували справи, виконували їх за власними уподобаннями, вигодами. Часто можна було бачити, як одні працюють, тоді, як інші відпочивають. І творився безлад не тільки в їхніх справах, а також у будинках, обійстях. Інколи незгоди, які виникали через суперечки у господарюванню та відпочинку, могли тривати довго. А затихнувши,...

«Я опинилася в казці!» вирішила для себе Марійка, за хвилину, як їхнє сімейне авто зупинилося поміж дерев лісу. Стільки голосів птахів, які лунали звідусіль, годі було чути в місті, де жила в одній із багатоповерхівок із батьками. Хіба що ворони сірої чи грака, які своїми характерними для них карканням чи крекотінням спроможні налякати будь-кого. А тут: дзвінкі та жалібні, тривалі та короткі, протяжні та уривчасті, зі свистом і щебетанням, тріскотом і цмоканням, з булькотінням, звуком флейти, барабану, скрипки. Поки батько на невеличкій галявині розкладав намет, а мама готувала страву на...

Маринка не так часто приїжджала у село о бабусі з дідусем. Літо було єдиною порою під час якого всі три місяці проводила з ними. Хоча їй було всього шість років, із великим задоволенням допомагала стареньким на городі, в саду, на подвір’ї, в будинку. Вона також любила, коли за якісну виконану роботу, бабуся пригощала їх своїми смачними стравами, називала її ангелятком, квіточкою, котиком, а дідусь іще — перлинкою. Й хоча маленька не знала, що це таке, перлинка, все-таки вірила: якби перлина не була цінною річчю, ніколи не називав її так. —...

Літо збігло швидко і непомітно. Але листочки, що росли на деревах це помітили тільки тоді, коли почали втрачати свій зелений колір. Куди та чому він зникав — не знали. Поки художниця Осінь розфарбовувала їх у інші кольори, вони зі сумом дивилися в небо, зітхали, тихо перемовлялися поміж собою, згадуючи, як їм усім було добре рости й шелестіти на гілках дерев, пити теплі краплини ранішньої роси, загравати з вітерцем, слухати спів птахів. А ще вдихати аромати літніх квітів, трави, які росли внизу на землі. «Однак тепер усього цього не буде, —...