Про що співають птахи?

«Я опинилася в казці!» вирішила для себе Марійка, за хвилину, як їхнє сімейне авто зупинилося поміж дерев лісу. Стільки голосів птахів, які лунали звідусіль, годі було чути в місті, де жила в одній із багатоповерхівок із батьками. Хіба що ворони сірої чи грака, які своїми характерними для них карканням чи крекотінням спроможні налякати будь-кого. А тут: дзвінкі та жалібні, тривалі та короткі, протяжні та уривчасті, зі свистом і щебетанням, тріскотом і цмоканням, з булькотінням, звуком флейти, барабану, скрипки.

Поки батько на невеличкій галявині розкладав намет, а мама готувала страву на обід, дівчинка встигла розрізнити декілька голосів пернатих. Однак самих їх не бачила. На деяку мить  засмутилася і навіть образилась, але згодом зрозумівши, що їм так ліпше виконувати свої пісні, посміхнулася. Проте, все одно хотілося побачити хоча б одного птаха, дізнатися про що він співає.

— Про що співають птахи? — повторив у задумі батько запитання донечки. — Щоб відповісти на нього, потрібно зрозуміти його спів.

Поміж деревами, стежкою, якою йшли вони, було не так ясно, як на галявині, однак пташиного співу побільшало. Тут і там лунало: «тєнь-тінь-тянь-тюнь-тінь-тінь», «фью-фью-ля-ля-ді-ді-віу-чіу», «тсіть-тсіть-тсіть», «сіа-сіа-сіа-сіа».

— У такому розмаїтті голосів і самому можна перетворитися на птаха, — від радості, яка сповнила батька, він зупинився і заплющив очі. Та не довго стояв отак, бо за декілька секунд, маленька своїм тихим голосом, попрохала подивитися вгору.

— Он там, — простягнувши руку, показала на стовбур дерева, тримаючись за якого униз головою ліз попелясто-сірий птах. Помітивши їх, одразу злетів угору  й сівши на гілку, гучно посвистів: «сітт, сітт, сітт».

— Це повзик, — сказав батько.

— А як звати отого з темно-бурим забарвленням зверху та блідо-вохристим строкатим забарвленням знизу, що знаходився за декілька дерев на віддалі? Його дзвінка флейтова пісня наче запрошувала на чай, щоправда не їх — іншого: «Чай-піть, чай-піть, чай-піть. Фі-ліп, філіп».

— А це — іволга. Як би не знав, то подумав би, що хтось навмисне грає на флейті.

За хвилин десять, коли вийшли на місцевість на якій знаходилося джерельце, то неподалік нього помітили оливково-бурого птаха, що не привертав до себе уваги своїм забарвленням. Однак хвіст і покривні пера хвоста з рудим полиском, допомогли помітити його на землі. Він пересувався стрибками, а коли піднявся і перелетів на гілку дерева, заспівав: «Тьох-тьох-тьох».

Птах із красивим яскравим оперенням, що барабанив по дереву, називався дятел. Він не побоявся гостей лісу, як і зозуля, що погодилася проспівати своє «ку-ку».

Коли повернулися на галявину, Марійка не тямилася від радості, що сьогодні побачила п’ятеро птахів, а ще більше почула. Їхній спів продовжував лунати та розноситися лісом, галявиною, ширитися над землею, піднімаючись високо-високо.

— А про що співають птахи? — нагадав за питання донечки батько. — Вони співають про життя, щастя, небо та волю. Адже не живуть у клітках, а в лісі. І це для них — найбільша радість.