Казки для дітей

У долині Тихої Мови було так спокійно, що навіть шепіт дерев здавався гучним. Тут слова не кидали просто так — кожне зважували серцем. Люди вірили: сказане без тепла — як дощ узимку — шкодить. Жила в тому краю дівчинка, на ім’я Латка. Вона мала тихий голос, але велике бажання сказати щось, що змінить хоча б дещицю світу. Одного похмурого ранку вона знайшла у скрині бабусі старий, акуратно складений светрик. Він був малесенький — точно не на людину. На комірі вишито: “Для Слова, що замерзло”. — Слова мерзнуть? — здивувалася Латка....

У краю Семи Вітрів, де літо пахне чебрецем, жив мандрівник, на ім’я Ґречко. Не тому, що любив гречану кашу — просто був лагідний, чемний і завжди дякував навіть деревам за тінь. Ґречко мав одну мрію: знайти місце, де час зупиняється, і можна просто бути. Без поспіху, без списків справ, без «завтра». І от якось увечері, коли небо було кольору грушевого соку, він забрів у Долину Забутих Звуків. Там не було ні дзижчання, ні шурхоту — тиша стояла така, що серце билося обережніше. Там він сів на камінь. І заснув. І...

Жив собі у далекому селі хлопчик, на ім’я Тарас. Він був не таким, як інші діти: не любив гасати галявинами чи гойдатися на гілках дерев. Натомість Тарас любив сидіти вночі біля свого вікна й дивитися на зорі. Він уявляв, що вони — це маленькі світлячки, які літають високо в небі, або ж чарівні ліхтарики, які освітлюють шлях загубленим мандрівникам. Але одного разу хлопчик почув розмову старших людей у селі. — Ці зорі — далекі й холодні, — сказав дідусь сусідки. — Вони сяють, але нікому не допомагають. Лише дивляться зверху,...

У країні, де сонце і дощ завжди жили у злагоді, жив собі кіт, на ім’я Лапчик. Він був незвичайним котом, адже кожен його крок залишав після себе маленькі сонячні промінчики. Лапчик завжди був веселим і приносив світло всюди, куди б не пішов. Люди любили його, бо він ніби розганяв усі хмари та похмурі дні. Але, як це часто буває в чарівних країнах, не всім подобалися тільки сонячні дні. У небесах мешкала маленька хмаринка, на ім’я Дрібка. Вона завжди мріяла подарувати світу дощ, щоб земля могла напитися води, а рослини —...

У невеличкому містечку серед зелених ланів жив собі коваль, на ім’я Данило. Його майстерня була знана в усіх околицях, адже він умів виготовляти найміцніші мечі, найкращі підкови й надійні замки. Проте, попри свій талант, Данило мав одну проблему: він ніколи не слухав свого серця. Кожного ранку коваль виходив до роботи й займався залізом, але весь час був похмурим і невдоволеним. Його робота ставала звичкою, а кожен день — схожим на попередній. Він забув про радість і про мрії, які колись мали для нього значення. Одного дня до його майстерні прийшов...

Далеко за горами й лісами, там, де небеса торкаються землі, стояло невеличке село на узліссі. У цьому селі мешкали люди добрі та працьовиті, але одна біда тяжіла над ними вже багато років: у селі не було води. Колодязі висохли, а найближча річка була за багато верст від села, і ходити туди щодня було нелегко. Одного разу до села прийшов подорожній, старий дідусь із довгою сивою бородою. Його очі були мудрими й сповненими світла, наче він бачив усе, що діється у світі. Він сів на лавку біля одного двору і запитав:...