Людмила Лазаренко

Вони зосереджено сунули по небу великим, рухливим скопищем. Час від часу хмари деформувалися, змінювали свої обриси на різні неймовірні фігури. Це могли бути якісь чудернацькі звірі, химери, кораблі або, навіть, краєвиди з кучерявими деревами та кущами… Хмари були неговіркі, мовчазні й відчувалась якась напруга, занепокоєння, тривога в їхньому русі. Але це і не дивно. Ці небесні створіння збиралися виконувати дуже відповідальну роботу у далеких краях. Маленькій пухнастій Хмаринці було нудно плисти безупинну невідомо куди з цими мовчазними особами. Її гнітила напружена тиша, вона марудилася від нерозуміння. Хмарці ж хотілося брати...

Наближався Новий рік, а справи були кепські. Мама втратила роботу, і в кінці року знайти її було важко. А потім ще свята затягнуться на два тижні… Грошей в сім’ї обмаль, та мама в борги не хотіла залазити перед Новим роком (потім весь рік будеш в боргах)… Ці всі обставини пригнічували Оленку, і настрій у неї був зовсім не святковий… Оленка була ученицею 5-го класу. Вона мала хвилясте біляве волосся, великі сірі очі і довгі вії. Навчалася Оленка добре, була старанною ученицею, співала в шкільному хорі. Дзвінкий, ніжний, наче срібний дзвіночок,...

Її посадили на цій невеликій клумбі тоді, коли вже розквітали перші тюльпани і нарциси. У садку починала зеленіти молода травичка, вона бадьоро пробивала вологу чорну землю і радісно тягнулася до сонця. Повні жовті нарциси відчуваючи свою досконалість, хизувалися красою. Вони вихитували голівками на різні сторони, оглядаючись, чи всі помітили, які вони красиві. Нарциси вважали себе найближчими родичами небесних зірок і тільки про це весь час й думали. Стрункі червоні тюльпани, гордо вишикувавшись по краю клумби, зверхньо поглядали на інші оточуючі рослини, всім своїм виглядом, ніби промовляючи: “Подивіться, які ми красені...