Загублена нота

У далекому музичному королівстві, де кожен день починався з чарівної симфонії, жила маленька, але дуже важлива Нота. Її звали Соль, і вона була душею однієї з найпрекрасніших мелодій короля Арпеджіо. Але Соль завжди мріяла дізнатися, що там, за межами палацової партитури, де грають вітер і співають зорі.

Одного дня, коли всі музиканти були зайняті репетицією королівського концерту, Соль тихо вислизнула з нотного стану й помчала в далекий світ. Спочатку вона була в захваті: пурхала над луками, сміялася разом із дзвінкими струмочками, ховалася між листям, що шелестіло, як м’яка мелодія.

Але незабаром у королівстві почався хаос. Без Соль мелодія звучала неповною, наче хтось вирвав із неї серце. Король Арпеджіо засумував, музиканти розгубилися, а птахи, звиклі співати разом із симфонією, втратили свій ритм.

Тим часом Соль натрапила на стару скрипку, що лежала самотньо у покинутій хатинці. Вона спробувала заграти на ній, але звуки вийшли сумними й розсіяними. “Без моїх друзів-нот я нічого не варта” – подумала вона й заплакала. Її сльози впали на струни, і скрипка заспівала пісню, що пролунала аж до самого палацу.

Маленький хлопчик, на ім’я Альто, який чув кожен звук краще за всіх у королівстві, почув цей плач. Він узяв свою флейту й вирушив на пошуки. Знайшовши хатинку, він побачив Ноту й скрипку.

“Чому ти плачеш?” – запитав Альто.
“Я хотіла знайти свою власну мелодію, але втратила свою справжню сім’ю” – відповіла Соль.

Альто посміхнувся: “Кожна нота має силу лише разом з іншими. Повернімо тебе додому.”

Вони разом повернулися до палацу, і коли Соль знову зайняла своє місце на нотному стані, мелодія ожила. Вона звучала ще прекрасніше, адже тепер Соль знала, як важливо бути частиною чогось більшого.

З того часу королівство більше ніколи не втрачало своєї гармонії, а Соль стала головною нотою у симфонії дружби і єдності.