Подарунок

У морозному лісі, під срібним світлом місяця, народилося диво. Завірюха, мов вправний скульптор, створила сніговика. На його голові красувалася яскрава червона шапочка, а шию зігрівав шарфик у тон. Сніжинки, наче діаманти, мерехтіли на його в’язаних аксесуарах.

Спочатку сніговик був радий своєму становищу. Він із задоволенням спостерігав за життям лісу: за спритними синичками, жвавими горобцями та поважними снігурами. Але невдовзі йому стало нудно просто стояти. Йому захотілося дізнатися, хто ще мешкає в цьому чарівному місці й, найголовніше, знайти друга.

Він ляснув у рукавицях, підставив долоню під падаючі сніжинки й раптом… чхнув! Сніговик ожив. Повний ентузіазму, він спробував спертися на палицю, але незграбні ноги підвели його, і він покотився стежкою, перетворившись на снігову кулю.

Назустріч йому біг їжачок. Переляканий сніговик вчепився в найближче дерево. Їжачок, побачивши його перелякане обличчя, підбіг і запитав, що сталося.

– Я послизнувся, – сумно відповів сніговик.

– А куди ти йшов? – поцікавився їжачок.

– Я хотів знайти дружбу, щоб із нею подружитися, – зізнався сніговик.

Їжачок задумався, а потім запитав:

– А хочеш, я тобі її подарую?

Сніговик здивовано розплющив очі:

– Хіба дружбу дарують як подарунок?

Їжачок посміхнувся:

– Дружба – це друг, дружба – це усмішка, дружба – це добре. І я хочу з тобою дружити!

І в цей момент маленький сніговик зрозумів, що не тільки дізнався, що таке дружба, але й знайшов справжнього друга.