Казка Про принцесу Айю

Поділитися

Жила собі на світі принцеса Айя. Вона була дуже гарна та розумна, але мала одну проблему – через живу і багату уяву, принцеса просто не могла не вигадувати! Вона вигадувала весь час, завжди й всюди.

Насправді Айя не прагнула комусь зашкодити чи когось образити, просто якось так виходило… Напевне, так було ще й тому, що Айя дуже хотіла завжди бути найкращою, а ще боялася, що її сваритимуть за якусь помилку чи невдачу, тому намагалась в будь-якому разі вигородити себе, тож досить часто її вигадки ставали справжнім обманом…

Такі випадки траплялись повсякчас: наприклад, якось Айя гралася і розбила велику старовинну вазу, що стояла в найбільшій залі палацу, а коли мама-королева запитала її: «Айя, ти не знаєш, хто розбив нашу вазу?» Вона відповіла: «Так, я бачила, як до палацу забіг кіт, він був дуже наляканий і наче від когось тікав. Він так швидко біг, що зачепився за вазу, вона перевернулася та розбилась!», потім Айя гралася з друзями та зовсім забула, що обіцяла повернутися додому вчасно, а коли прийшла пізно і вся замурзана, то сказала: «Ми гралися, а потім коли я вже збиралася йти додому, моя подруга послизнулася, впала у калюжу і звихнула ногу, ми не могли її полишити саму, тому вирішили відвести до лікарні. Дорогою їй було важко йти, тому вона спиралася на мене і забруднила мені сукню, через все це я затрималась та забруднилася…»

Так жила собі Айя, вигадуючи та обманюючи без зупину. Вона настільки заплуталась, що вже інколи сама не розуміла, де говорить правду, де фантазує, а де просто обманює… Геть усе змішалося у її житті. Аж поки одного разу не трапилась така подія:

Якось ввечері, після того, як Айя знову вигадала історію про домовика, що шкодить їй, розкидаючи речі в кімнаті та ховаючи її зошити, начебто через це вона не змогла зробити уроки, принцеса пішла вкладатися спати, дуже задоволена тим, що і цього разу все пройшло добре, бо мама не сварила її. Аж тут сталося диво: тільки-но вона вимкнула світло як звідкись з-за шафи почувся голос:

— Ти навіщо сказала неправду? Чого ти мене обмовила? Я нічого такого не робив!

— Хто тут? — спитала Айя, дуже злякавшись.

— Я — домовик. — почулося у відповідь. — Я не шкодив тобі й нічого поганого не робив. Навіщо ти мене обмовила? Навіщо ти збрехала? Я не пробачу! Я помщуся! Скажи правду!

— Ти — не домовик! Домовиків не існує! — сказала Айя, з острахом визираючи з-під ковдри.

— Та невже? Ану, перевірмо! — почулося у відповідь.

Айя побачила як від стіни за шафою сковзнула якась тінь і почала рости, темнішати, наближатись. За кілька хвилин вже можна було розгледіти кремезну постать з жовтими очима, що виблискували в темряві. Постать наближалась, примовляючи:

— Я помщуся! Я сплутаю тобі волосся так, що ти ніколи не зможеш розчесатися, я зіпсую тобі весь одяг, я напущу на тебе тарганів і павуків! Чуєш як вони вже лізуть з усіх шпарин? Скажи правду!

Айя дуже сильно злякалася, бо і справді почула якийсь шумний шерех, наче сотні комах біжать звідусіль. Вона рвучко підскочила і кинулась просто до маминої кімнати, вигукуючи:

— Мамо! Мамо! Це я розбила ту вазу! Моя подруга не звихнула ногу і домовик нічого не робив з моїми зошитами! Мамо! Я більше ніколи не вигадуватиму і завжди казатиму правду! Тільки скажи домовику, щоб не плутав мені волосся і не треба тарганів!

Мама уважно вислухала Айю, втішила її та, звісно, пробачила. Потім вона відвела доньку назад, до її кімнати й на прохання Айї голосно сказала: «Домовик, ти мене чуєш? Айя сказала правду! Вона виправить свої помилки! Тобі не треба мститися!»

Коли мама-королева вийшла з кімнати Айї, біля шафи знову щось заворушилося. Принцеса з острахом подивилась в той бік і сказала:

— Я все розповіла. Чуєш, я зробила як ти вимагав — сказала правду!

— Та, чую, чую. — пролунало у відповідь. — Я все бачив. — Сказав домовик і вийшов на світло. Виявилось, що він зовсім не страшний, а маленький зморшкуватий дідусь у великих м’яких капцях, в’язаному ковпачку з яскравим помпоном і веселою доброю усмішкою. Він усміхнувся до Айї й додав:

— Тільки більше не повертайся до старого!

Зрозуміла?

Відтоді Айя ніколи більше не вигадувала і не казала неправду. Вона знайшла як застосувати свою бурхливу уяву і почала писати фантастичні історії та робити яскраві ілюстрації до них, а домовик, з котрим вони відтоді дуже подружилися, завжди їй у цьому допомагав.