Гномик Рижик

В одному звичайному лісі, де осінь уже прикрашала дерева й кущі у свої яскраві вбрання, під молодою стрункою берізкою з’явився дивний, дуже гарний гриб. Берізці не хотілося, щоб він перетворився на звичайний лісовий гриб, яких тут було безліч. І вона вирішила перетворити цей незвичний грибочок на гномика. Лагідно торкнувшись його своїми гілочками, береза побачила, як кілька пожовклих листочків ніжно доторкнулися до грибочка, і там, де вони торкнулися, з’явилася голівка.

Сталося диво: фея-береза побачила, що на неї дивляться чарівні оченята гномика з пухнастими віями. Його погляд був таким добрим і здивованим, що Береза подарувала цим очам губки й прикрасила їх найщирішою усмішкою з маленьким кирпатим носиком. Вона струснула гілками — і на голівці гномика з’явилися кумедні руді кучерики.

Так сталося лісове диво: на гномикові з’явився яскравий одяг із зеленим ковпачком, на кінчику якого весело дзвенів золотистий, мов осінній листок, дзвоник. Гномик опустив голівку й побачив свої ручки. Перевернув їх долоньками догори, здивовано розглянув пальчики й почав рахувати:
— Один, три, два…

Береза засміялася й лагідно промовила:
— Ні, не так, гномику. У тебе п’ять пальчиків, а разом буде десять. Порахуймо разом.

Вони рахували: два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять.
— Так багато? — здивувався гномик, розглядаючи свої маленькі долоньки. — А ім’я у мене є?

— Звісно, я назву тебе Рижик. Це ліс, у якому ти житимеш. Тут дуже цікаво й красиво, ти обов’язково подружишся з ним і знайдеш багато добрих друзів, — відповіла Береза.

— Рижик? Яке гарне ім’я! — раптом озвався чистий голосок росинки, що впала з листочка на долоньку гномика й стала дзеркальцем.
— Ой, а хто це там? — здивувався Рижик, побачивши себе у відображенні.
— Це ти, Рижику, — відповіла Береза.

Рудий гномик весело підморгнув своєму двійнику в дзеркальці й раптом помітив, що у нього немає взуття. Сховавши ніжки в осіннє листя, він сумно промовив:
— А як же я подружуся з лісом і його мешканцями, якщо у мене немає взуття?

Та раптом він відчув на ніжках щось м’яке й тепле. Коли знову глянув вниз, побачив, що осіннє листя перетворилося на гарні чобітки.

Рудий гномик зрадів, вибіг на лісову галявину, широко розкинув руки, ніби хотів обійняти весь ліс, і вигукнув:
— Здрастуй, ліс! Давай дружити! Це ж так добре!

Він засміявся, і його сміх пташиними трелями розлетівся по лісу. І тут Рижик побачив в осінньому небі перелітних птахів. Йому стало трохи сумно, та він підняв маленьку ручку й помахав їм на прощання.

— Що це, Березо? Чому птахи відлітають? Їм не подобається ліс?
— Ні, гномику, просто прийшла осінь, а птахи летять у теплі краї.
— Але вони повернуться? — з надією спитав Рижик.
— Звичайно, адже тут їх чекають ліс і рідні місця.

Сонце вже хилиться до заходу, фарбуючи небо в ніжні рожеві й помаранчеві тони. Ліс готується до сну, наповнюючись тихими шелестами й шепотом вітру. А Рижик, втомлений від нових вражень, присів відпочити біля коріння своєї доброї Берези.