Шлях до успіху

Ведмедик Михайлик любив смачно поїсти. От тільки прокинеться уранці й одразу — «Мамо, а що ми будемо снідати?». Після ситного сніданку лягав на ліжко та уявляв собі, якою смакотою він буде ласувати в обід. А як пообідав, то вже й про вечерю мріяв.

Він ріс чемним ведмедиком, який все доїдав і ніколи нічого не залишав у тарілці. Його не потрібно було прохати: «Ще ложечку, ще за маму, ще за тата». Михайлик, бувало, і сам нагадував: «А сьогодні я ще за тітку Жанну не їв. А за прадідуся Данила?».

Батьки ніяк не могли натішитися таким слухняним синуликом. Тато з самого ранку поспішав на рибалку, щоб наловити смачного лосося для улюбленого сина. Ну а матуся відшукувала у Інтернеті щоразу все новіші й екзотичніші рецепти страв, щоб задовольнити вишуканий смак дитинчати. Вони з гордістю розповідали сусідам, родичам та знайомим про свого Михайлика, бо ж то треба ще заслужити удачу, щоб народився такий син. Син, який любить добре й смачно поїсти.

Та проходив час. Ведмедик підростав як у висоту, так і в ширину, а життя у нього зовсім не змінювалося. Усі його думки, мрії та бажання були пов’язані з їжею. 

Мама запитує: «Сину, що ти хочеш?» А він відповідає: «Медочку б».  Як поїв медок, то хотів лососевої ікри, а як і нею посмакував, то його бажанням було з’їсти горішків. Усі інші лісові дитинчата виходили із своїх домівок, бавилися у різні ігри та навіть обдумували, ким вони стануть, як підростуть. Бо ж день за днем, літо за весною, не встигаєш помітити, коли вже й дорослішати потрібно й самому собі раду давати. Михайлик зовсім про це не думав. І не бажав ставати Михайлом.

Уже й мама з татом помітили, що щось не те відбувається. Час од часу підштурхували сина: «Може б ти погуляти сходив?», «Синочку, а чи не пішов би ти до лісової школи?», «Михайлику, а чим би ти хотів займатися?». На все це ведмедик, який вже підріс і діставав до маминого плеча, відказував: «Ну, не знаю…». Він не казав: «Ні», адже був чемним ведмедиком, але від того нічого не змінювалося.

Михайликові друзі, з якими він інколи, за наполегливими порадами батьків, все-таки проводив час, уже освоювали професії. От білочка Лілі працювала поштаркою – передавала новини та розносила листи по всьому лісу. Їжачок Шушик навчався на кравця, бо ж ким іще бути, якщо набір голок завжди з тобою? Зайчик Тимко з самого дитинства займався спортом, а тепер став багаторазовим чемпіоном з бігу на довгі дистанції, і лиш іноді з’являвся у рідному лісі. Бо у нього були постійні збори, тренування та змагання. Тільки Михайлик все рідше і рідше виходив з дому, смутнів на очах і, здавалося, втратив інтерес навіть до їжі.

Це помітила матуся і якось увечері, зайшовши до сина в кімнату, попрохала:

— Михайлику, сину, щось я себе недобре сьогодні почуваю, чи не міг би ти приготувати вечерю? Тато пішов до бабусі, а я от зовсім не справляюся. Грип, мабуть, розбирає. Пташиний. Лілі сьогодні забігала, розказувала, що почастішали випадки у нашому лісі. Уже все птаство на карантині. Піду, приляжу трохи.

Михайлик, як він того не хотів, але мамі відмовити не міг. Бо вона рідко коли його прохала, а тут ще й захворіла. Ніколи ведмедик сам не готував ні обіду, ні вечері. Хіба якийсь чай чи перекус, а тут довелося згадувати, як то робить мама. Адже вона заснула і турбувати своїми запитаннями йому її не хотілося. А  тут ще й пригадав, що зустрічав в Інтернеті кулінарний блог ведмедички Марічки із сусіднього лісу. Там вона готувала всілякі смаколики та ділилася корисними порадами. Чому б не скористатися?

Вирішив приготувати млинці з лососевою ікрою. Згадав, як то робить мама, підглянув пару лайфхаків у кулінарному блозі й насмажив гору смачних млинців. До вечері вийшла й мама, якій покращало, та й тато повернувся. За столом усі нахвалювали Михайликові млинці. Матуся сказала, що він справжній шеф-кухар. І йому можна відкривати свій ресторан чи хоча б пекарню. Тато, як завжди, був за чоловічі професії – ну, от якраз сьогодні набирають бригаду лісорубів – валити дерева або, хоча б, рибалки – ловити лосося, бо то завжди актуально. Та щодо того, що млинці вийшли дуже смачними, він проти нічого не мав, бо вони, направду, були фантастичні — за вуха не відтягнеш.

З того дня, точніше сказати, вечора, Михайлик усе частіше проводив свій час на кухні. У мами постійно з’являлися якісь термінові справи, які потрібно було залагоджувати, а за сніданки-обіди-вечері в їхній сім’ї тепер відповідав син. Та й, мабуть, мама просто втомилася бути домогосподаркою. Вона знайшла собі нове захоплення – фітнес, а ще підсіла на якусь дієту. А через те, що чоловіки у їхній сім’ї любили добре та смачно поїсти, тим прийшлося займатися Михайликові.

Коли прийшов час обирати все-таки між завжди потрібними і престижними професіями й тим, що до душі, — Михайлик, якого вже називали Михайлом, обрав те, до чого лежало серце — кулінарію. На околиці лісу він відкрив ні, не власний ресторан, і навіть не пекарню,  маленьку кав’яреньку із символічною назвою «Млинець». Вона завжди була переповнена відвідувачами, бо ж млинці там подавали просто казкові. У меню були   млинці з солоною та солодкою начинкою, панкейки з джемом, морозивом, медом, а ще із лососевою ікрою та всілякі напої. А фірмовою стравою були «млинці від ведмедички Марічки», бо ж не секрет, що шлях до серця лежить через шлунок, і тепер Михайлик та Марічка ведуть свій сімейний бізнес та сімейний кулінарний відеоблог.