Марія Щур

Уляна сиділа на підлозі у своїй кімнаті і допитливо дивилася на новенький портфель. Він був жовто-блакитний, із маленьким зайцем на кишеньці, і пахнув ще зовсім новим шкільним приладдям. Дівчинка легенько притиснула обновку до себе і прошепотіла: «Привіт, друже. Ти готовий до школи?» Портфель, звісно, нічого не відповів, але Уляні здалося, що він трохи похитнувся, ніби вагаючись. Та що там портфель, дівчинка сама неймовірно переживала та боялася неминучих змін у житті — похід у перший клас. «Мамо!» — голосно покликала дівчинка, і та зазирнула до кімнати, витираючи руки рушником та принісши...

Якби Богом стала дуже справедлива людина, то рай виглядав би, приблизно отак. Святий Петро щодня приходив би до «Нього» з товстою текою: – Цей чоловік сорок років допомагав іншим. – Добре. – Побудував за власні гроші дитячий майданчик. – Добре. – Сплачував за лікування чужої дитини. – Добре. – Коли почалася війна, возив людям їжу, ліки й одяг. Нікому про це не розповідав. – Добре. – Витягнув із річки незнайому людину. – Добре. – Віддав останні гроші тому, хто просив. – Добре. Петро вже майже закривав теку: – Але є...

— Олеже, ну ж бо! — почувся мамин голос із кухні. — Сніданок готовий! Хлопчик повільно натягнув светр, який трохи кусався на шиї, і зітхнув. Сьогодні був другий день у новій школі, а після вчорашнього йти туди зовсім не хотілося. — Мамо, — тихо спитав він, сідаючи за стіл. — А якщо у мене не буде друзів? Мама поставила перед ним тарілку з сирниками та теплим какао. Вона лагідно погладила Олега по голові: — Ти такий добрий і щирий хлопчик, що обов’язково знайдеш друзів. Головне залишайся собою. Олег знизав плечима....

Тихий сімейний вечір. У двері постукали. Це було несподівано, хоча ніхто ще не лягав спати, бо син робив уроки.  Батько відчинив і привітно поздоровався: “Яка честь! Доброго вечора, Вікторіє Дмитрівно! Проходьте, розповідайте, що Вас привело до нас”? — Доброго вечора, пане Віктор. Вибачайте, що так пізно, в мене ж розумієте, робота така, що вдень школа, а після школи перевірка зошитів. Але, я до вас з приводу Антона. — Проходьте, сідайте, будь ласка. Може чашку чаю? Антон, якраз уроки робить. Хоча вже пізно, йому й спати пора. — Отож, пане Віктор....