Казка про любов

Жила собі дівчинка, звали її Інгрід. Батьки її дуже любили і робили все для того, щоб вона була щаслива. Але їй завжди здавалося, що чогось не вистачає. В неї були найдорощі іграшки, найкрасивіші ляльки і найсмачніші цукерки і шоколадки, але вона постійно ходила невдоволена і злилася. В школі в неї було багато подруг, але вони дружили з нею тільки через те, що в неї було багато гарних іграшок, а по справжньому її трохи недолюблювали за поганий характер.
Одного разу, Інгрід дуже образилася на маму, за те, що та купила їй червону сукню, а не рожеву і закрилася у своїй кімнаті зі слова:
-Ти мене зовсім не любиш, бо не виконала свого слова!
-Я старалася, Інгрід.- ласкаво говорила мама, під дверями кімнати.-Але сукні твого розміру, в такому кольорі не було.
-Іди геть!- крикнула дівчинка.- Якби ти мене любила, то зробила б усе для того, щоб я була щаслива! Не хочу тебе бачити!
Мама жалібно зітхнула і пішла на кухню, готувати вечерю. А Інгрід сіла біля вікна і від злості розревілася. Зненацька, на підвіконня невідомо звідки стрибнула велика пухнаста біла кішка і голосно замуркотіла.
-Іди геть.- закричала дівчинка.- Не вистачало, ще й тебе до мого горя. Мама мене не любить по справжньому. Не розуміє, що я вчора сказала дівчатам, що прийду в рожевій сукні. Тепер я буду брехунка. А мамі всерівно.
І тут кицька заговорила людським голосом:
-Ти впевнена, що мама тебе не любить?
Ігрід мало не впала, і злякано промовила:
-Ти розмовляєш…! Хто ти?
-Неважливо,-муркнула кішка.- В чому на твою думку проявляється любов?
-Ну…людина яка любить, здатна на все заради того, кого любить…
-Ти впевнена? А як це? – запитала кішка і примостилася на підвіконні.- Я зовсім нічого не знаю про любов, Може ти мене навчиш.
-Я навчу? – Інгрід здивовано подивилася на кішку.- Ну що тут знати. Наприклад, якби мама мене любила, то вона б зробила все, щоб дістати для мене сукню, а так…
– О! – кішка примружила свої хитрі очі.- То ти в цьому тямиш. Може навчиш мене і покажеш приклад справжнього прояву любові. От як наприклад ти сама, любиш свою маму. Як ти проявляєш свою любов?
-Я?…- Інгрід задумалася і подивилася у вікно. –Незнаю…
-Чому не знаєш? Ти ж знаєш, що таке любов? Чи ти не любиш свою маму? Ти розлюбила її за те, що вона не виконала свою обіцянку? А за що саме, мама повинна робити для тебе все? А може ти також зробила щось таке, що її могло образити?
-Я ж її дочка.- Інгрід знову злісно подивилася на кішку.- Я мушу, щось робити для того, щоб вона мене любила?
-Мабуть не мусиш, але людина яка для тебе так мало значить хіба мусить жити разом з тобою? Мені здається мама тобі не потрібна. Я заберу її собі. Їй же мабуть, однаково з ким няньчитись. Ти для неї майже така чужа, як я.
-Але це моя мама!-заперечила Інгрід.
-А ти впевнена, що знаєш, як це мати маму? Я ніколи не знала свою, може поясниш мені як це?
-Мати маму, це звичайна річ.
-І все-таки я так і не зрозуміла, що таке любов.Хочеш щось покажу? Хапайся за мене.
Інгрід зі страхом, але більше із цікавості вхопилася за кішку і за мить вони опинилися в минулому. Кішка запевнила, що їх не видно і наказала тихенько дивитися. Це була велика кімната, де сидів якійсь чоловік і жінка, вони ніби чекали обіду, а маленька дівчинка накривала на стіл. Інгрід тихенько скрикнула. Згадавши старі фотографії із маминого фотоальбому, вона впізнала цих людей. Це були її дідусь з бабусею та її мама в дитинстві.
«Маленька мама» вела себе тихо і скромно, та коли в неї випала салатниця батько злісно на неї нагримав і наказав бігти в свою кімнату робити уроки. Мама навіть не заступилася, а також прикрикнула на доньку, щоб була обережна. Мама Інгрід знітилася попросила вибачення і пішла в свою кімнату. Інгрід разом з кішкою пішли за нею. Дівчинка дуже здивувалася, коли побачила яка бідна кімнатка в її мами, там майже не було іграшок. Зате була маленька іконка Божої Матері і маленька мама ставши перед сном на коліна молилася Богу. Вона бажала здоров’я своїм батькам і дякувала Господу за те, що в неї є батьки. Вона любила їх всім серцем, хоча на думку Інгрід це було просто неможливо. Бо здавалося їх немає за що любити. Вкінці її мама помолилася про те, щоб колись у неї була своя донечка і вона буде її любити понад усе, подарувавши їй те, чого в самої не було.
-Ось бачиш.- сказала кішка.- Це і є любов. Твоя мама також колись була “донькою”, і їй жилося зовсім не так як тобі. Та вона ніколи не думала про це, бо просто любила і все. Не за щось, а просто всім серцем. Вона ж могла брати приклад зі своїх батьків, та вона зробила твоє життя прекрасним, і любить тебе. Хоча їй самій в дитинстві дуже не вистачало справжньої любові.
Інгрід задумано дивилася на свою маленьку маму і їй захотілося її раптом обійняти і приголубити. Таку маленьку і беззахисну. Кішка мабуть все зрозуміла бо через декілька секунд Інгрід опинилася сама у своїй кімнаті. Вона швиденько вибігла з кімнати і побігла шукати маму. Мама тихенько сиділа в кріслі і в’язала для Інгрід новий шарфик. Дівчинка підійшла до неї і зі сльозами на очах ніжно ніжно пригорнула до себе:
-Я люблю тебе.- сказала вона.
-І я люблю тебе, донечко!- сказала радісно мама і вони радісно обнялися.  Інгрід навіть не помітила , як від її мами  випала маленька стара фотографія, на якій красувалася велика пухнаста біла кішка…

Казка про двох шахраїв

Казка про двох шахраїв

Правда та кривда

Правда та кривда

Новіший допис

There are 3 comments

Надіслати коментар

<-- -->