Євген Дмитренко

З червоного вогнища блідо-оранжеві іскорки охоплювали жовто-зелене листя різноманітних дерев. Вдалині, під блакитним небом виднілася синя річка, над якою кружляли пташки із фіолетовим забарвленням. Тато ведмідь і малюк поверталися вузенькою стежкою додому. Раптом над ними майнув білокрилий лелека. Поважний птах летів неквапливо, немов прорізав небо крилом. Малюк разом з татом застигли на місці вдивляючись йому вслід. — Який гарний птах. — мовив малюк — От би мені такі крила! Ще якусь мить вони милувалися польотом птаха, а потім рушили своїм шляхом. Вдалині вправні бобри-робітники будували гарненький будиночок — із каміння...

Одного спокійного ранку увірвалася до домівки бобра-кравця дуже сердита лисичка та й почала висловлювати свої невдоволення. — Набридло мені за зайцями ганятися! Набридло вигадувати усілякі хитрощі, щоб їх упіймати. Цілісінькими днями те і роблю, що бігаю та бігаю, а наздогнати не можу! — І яка ж моя роль у твоїх бідах? — поцікавився бобер. — Чула я краєм вуха, що ти найкращий кравець у нашому лісі. Тож поший мені черевички. Зручні, легкі та гарні. І щоб ніяка колючка чи камінець не заважали мені бігати. Впораєшся? — Впораюсь! — відповів бобер....

Десь там, в країні хижих звірів та неприступних лісів, чи то в Африці, чи то в джунглях Амазонки, жило собі маленьке мишеня, на ім’я Хрусь. Хоробрим було мишеня. Нічого не боялося. Принаймні, воно саме так вважало. А чи так це було, чи ні, ми дізнаємося прочитавши про його пригоду, після якої, на щастя, усі лишилися живі та неушкоджені. Ну, майже всі! Одного сонячного дня мишеня Хрусь вирішило перевірити свою хоробрість. Тож, зібралося воно з думками та й пішло світ за очі, пригод шукати. Ходить, Хрусь, полями та лугами, коли дивиться,...

Якось загубився один маленький котик. Та такий маленький, що тільки от ходити навчився. А тому й загубився, бо ж ходив-блукав аж поки не заблукав. Тож, сів маленький котик на землю й почав голосно плакати. Як раптом підлетіла до нього бджілка та й запитує: — Чому ти плачеш? — Я загубився! І не знаю дороги додому. — А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить! — Я дуже далеко відбіг від дому. Боюся, що вона мене не почує. — Ти що, це ж матуся. Вона завжди...

Одного затишного вечора матуся-зайчиха повернулася додому. А вдома на неї чекав маленький синочок. Він зрадів, коли побачив матусю, та міцно обійняв її. — Мамо, мамо, — заплигало зайченя — до мене в гості приходив Апчхи! — Будь здоровий, синку! — мовила зайчиха — То хто, ти кажеш, приходив до тебе в гості? — Апчхи! — повторило зайченя. — Ти що, захворів? Чи алергія? — занепокоїлась матуся, піднявши свої вуха. — Та ні, — відмахнувся вухань — я не пчихаю. Принаймні зараз. — Щось я заплуталася. То хто до тебе в...

Ой чули ви чи ні, та одного разу три вовки зібралися риби хвостом наловити. І хоч це повністю суперечило логіці, та вовків це не зупинило. Отож, з чого все почалося? А з того, що спочатку вели вони розмову про те, хто більше риби може наловити. І кожен хвастався своєю вудкою, гачками та поплавками. Кожен вихваляв свої хитрості та вміння ловити рибу. — Та я… та я учора такий улов мав — одна рибина як та ріпка! Отака була, — розмахував лапами Патякало показуючи розміри риби — ледве гуртом до хати...

Якось зустрілися ведмідь та кабан біля ставка. Привіталися та й майже розійшлися. Як раптом, запитав кабан у ведмедя: — Чому в тебе такий червоний ніс? Можливо за ніс тебе вжалила маленька бджола? Все ж таки ця особливість дуже муляла кабану очі. — Та ні, — мовляв, ведмідь — маленька бджола мене не жалила! Здивувався кабан. Бо ж дуже схоже було на те, що його бджола вжалила. Цікаво стало йому, чого ж у ведмедя ніс червоний. — А може ти хотів малювати, та випадково пензликом торкнувся свого носа? Допитливість кабана не...

Якось дійшли до рака плітки, що увесь люд земний дуже часто згадує рака й постійно чекає, коли він на горі свисне. Спочатку той не придав цьому значення. Та коли щоночі йому почала снитися та гора й постійні дорікання зі сторони людей, то вирішив він покінчити з цим. Тож зібрався рак у далеку путь та й подався в дорогу. Повзе, повзе рак, коли бачить, наздоганяє його лис. – Куди це ти раче повзеш? – поцікавився лис. – Та ось, набридло мені слухати, що люди чекають, коли я на горі свисну. От...

В той день, коли кожен бачив світ по своєму, маленьке колібрі намагалося розгледіти своє. І хоч для кожного — своє, це щось завжди різне, для колібрі своє — було ще незвіданим. Одного разу, присівши на гілці, побачило колібрі як віслюк з волом сперечалися. Кожен відстоював свою думку й не збирався поступатись. Пташці стало цікаво тож вирішила вона розібратися в чому справа. — Ти б краще окуляри одягнув! — стояв на своєму віслюк — Невже так тяжко в шістці розгледіти шістку? — Та де ж ти там ту шістку побачив? —...

Якось, під час сильної грози, сховалися в одній нірці вовк, лисичка та зайчик. Сховалися, очі зажмурили, міцно обійнялися та й сидять. А коліна трусяться, зубки цокотять, шерсть дибки підіймається. Бо ж страшно їм було. От і питає лисичка у вовка стривоженим голосочком. – Во-во-вовчику, а во-о-овчику, а чи страшно тобі? – Ой-йой-йой як страшно! – відповів їй наляканий вовчик – А то-тобі страшно? – І мені ду-у-уже страшно! – відповіла лисичка. Як раптом яскрава блискавка розколола навпіл небо, а з іншого боку — ще одна, не менш яскрава. А потім...