Євген Дмитренко

В той день, коли кожен бачив світ по своєму, маленьке колібрі намагалося розгледіти своє. І хоч для кожного — своє, це щось завжди різне, для колібрі своє — було ще незвіданим. Одного разу, присівши на гілці, побачило колібрі як віслюк з волом сперечалися. Кожен відстоював свою думку й не збирався поступатись. Пташці стало цікаво тож вирішила вона розібратися в чому справа. — Ти б краще окуляри одягнув! — стояв на своєму віслюк — Невже так тяжко в шістці розгледіти шістку? — Та де ж ти там ту шістку побачив? —...

Якось, під час сильної грози, сховалися в одній нірці вовк, лисичка та зайчик. Сховалися, очі зажмурили, міцно обійнялися та й сидять. А коліна трусяться, зубки цокотять, шерсть дибки підіймається. Бо ж страшно їм було. От і питає лисичка у вовка стривоженим голосочком. – Во-во-вовчику, а во-о-овчику, а чи страшно тобі? – Ой-йой-йой як страшно! – відповів їй наляканий вовчик – А то-тобі страшно? – І мені ду-у-уже страшно! – відповіла лисичка. Як раптом яскрава блискавка розколола навпіл небо, а з іншого боку — ще одна, не менш яскрава. А потім...

Було це не так вже й давно — між учора і минулим роком. Але головне, що було. Тож, йшов собі ведмідь сердито мугикаючи під ніс. Сонце світить — а йому байдуже. Пташки співають — а він бурчить. Все не так йому і все не те. Та раптом, зустрів він щасливого єнота. Чи то, можливо, єнот зустрів ведмедя. Та не просто зустрів, як то буває зустрічають ведмедів та з остраху втікають. А зустрів поважно, не боячись. З посмішкою та обіймами. — Ти що таке робиш? — не сподобалися ведмедю обійми єнота....

Троє маленьких братиків-зайченят прощалися з літом. Вони почули від тата, що сьогодні — останній день літа, і дуже засмутилися. Увесь день вони провели біля озера — купалися, відпочивали, гралися у лісі в піжмурки та у квача. Але тепер літо закінчувалося. А разом з ним, як здавалося зайченятам, закінчувалися і всі розваги. — Ех, я б ще раз поплавав! — зітхнуло наймолодше зайченя. — А я б у квача пограв! — зітхнуло середнє. — А я б просто на сонечку полежав! — мовив найстарший — Прощавай, літо… Усі троє замовкли. І...

ДЗЕНЬ! ДЗЕНЬ — ДЗЕНЬ! ДЗЕНЬ — ДЗЕНЬ — ДЗЕЕЕЕЕ — ЕЕЕЕ — НЬ! — Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом’як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу,...

Якось потрапив маленький їжачок до осіннього саду. Поглянув довкола, а на верхівках дерев червоніють яблука. Та такі гарні, такі смаковиті, що йому захотілося якесь яблучко зірвати. Тягнеться він, тягнеться, а дотягтися не може. «Потрібно вище!» — подумав їжак. А в цей час, неподалік, пробігало зайчисько. Побачив його колючий, та й мовляє: — Зайчику, а зайчику, допоможи мені, будь ласка, зірвати он те червоне яблучко. А я з тобою поділюся. Зайчик відразу й погодився. Мабуть, також був не проти посмакувати смачним яблучком. І от, заліз їжачок на зайця. Тягнуться вони, тягнуться,...

Якось равлик, черепаха та слимак вирішили позмагатися у швидкості. От і каже равлик: — На змаганнях, під3мка, найважливіша річ, тому я покличу усю свою р1у! Щоби прийшли вболівати за мене матуся та татко, дідусь та бабуся, брати та сес3. А ще, у7 своїм друзям розповім. Та вони про100 с3батимуть від щастя! — А я — каже черепаха — 1ак! Тож змагатися буду без під3мки. — А слимаки, взагалі, майс3 у швидкості, і тому, їм під3мка не потрібна! Тут головне ві2га! Насправді ж, що слимак, що черепаха не мали ні р1и,...

Якось прокинувся юнак від дивного сну, та й до ранку не зміг потім заснути. Все ніяк той сон не полишав його думок. Настав ранок, а думки так і не знайшли собі місця. От і вирішив він людей попитати. Можливо, хоча б хтось та й допоможе звільнить голову від зайвих речей. Йде він собі, йде, коли бачить пастух отару жене. От він й запитує у нього: — Мені от сон дивний наснився, не спав я декілька годин. Ніяк не можу я збагнути, що краще, десять чи один? Пастух подумав, та й...

Якось зібралися хижаки лісу разом, та й почали вихвалятися, хто з них най-най небезпечніший у лісі. — Я найбільший та найсильніший серед вас! — заричав ведмідь. — А я найнебезпечнішу зграю маю! — завив вовк — Ми разом й не таких ведмедів здолаємо! — Куди там вашій силі та зграї до моїх хитрощів? — мовила лисичка — Кого завгодно зможу перехитрити! — Можливо хитрість твоя й насправді чогось варта, та кмітливість зайця, тобі не перехитрити! — зауважив ведмідь. Обурило це лисичку, от вона і мовила: — Значить так тому і...

Як тільки лунає «Врятуйте! Рятуй!» за справу береться герой — Порятун. Він всім допоможе і всіх порятує — про кожну біду — одразу почує! Живе Порятун не тут і не там! Живе десь далеко? Чи може он там під ліжком, на дереві, чи може у снах? Живе Порятун у дитячих думках! Він має гарне чорняве волосся? Так то ж не волосся, то вам так здалося! Він схожий на кущик із колючок? Який же він кущик, Порятун — їжачок! Як стане цікаво і хтось запитає: яку ж супер силу той Порятун...