Перший клас для портфелика
Уляна сиділа на підлозі у своїй кімнаті і допитливо дивилася на новенький портфель. Він був жовто-блакитний, із маленьким зайцем на кишеньці, і пахнув ще зовсім новим шкільним приладдям. Дівчинка легенько притиснула обновку до себе і прошепотіла: «Привіт, друже. Ти готовий до школи?»
Портфель, звісно, нічого не відповів, але Уляні здалося, що він трохи похитнувся, ніби вагаючись. Та що там портфель, дівчинка сама неймовірно переживала та боялася неминучих змін у житті — похід у перший клас.
«Мамо!» — голосно покликала дівчинка, і та зазирнула до кімнати, витираючи руки рушником та принісши в кімнату аромат кориці: «Що сталося, донечко?»
«А якщо цей портфель не захоче йти до школи?» — серйозно спитала Уляна, погладжуючи зайця на кишеньці.
Мама лагідно всміхнулася й присіла поруч: «Чому ж це?»
«Бо він такий… крихітний, — дівчинка потерла кишеньку портфелика. — А школа така велика… Він може злякатися.»
Мама присіла на підлогу й обняла доньку:
«А може, портфелик просто хвилюється, як і ти? Спробуй розповісти йому про школу, підтримати. Школа — це серйозний крок до змін, але ви з портфелем будете там не одні.»
Як завжди, вона мала рацію, тож Уляні захотілося довести, що вона сильна та розсудлива: «Не бійся, маленький. Я теж хвилююсь. Але ми з тобою разом, і це головне.»
«Молодець», — тихо сказала мама, залишаючи дівчинку наодинці з думками, а та своєю чергою, вирішила показати портфелику двір, щоб звикнути до нього, а його підготувати до нових пригод. Вона обережно вдягнула портфель на плечі та попрямувала на дитячий майданчик у дворі, який донедавна був її основним місцем дорослішання, якщо не враховувати дитячий садок. Біля гойдалок її вже чекав сусід Вадим, який тримав у руках свій новенький пенал із зображенням Супермена і також готувався до першого класу.
«Привіт! — вигукнув хлопчик. — Дивись, що в мене є! Він може ховати всі олівці, як супергерой.»
«А мій портфель боїться школи…», — зітхнула Уляна, опускаючи очі.
Вадим присів поруч і серйозно подивився на наплічник:
«Ха! Мій пенал теж боїться! Каже, що загубиться між книгами та зошитами, або просто впаде під парту, бо нікого не знає в тій школі.»
Уляна здивувалася:
«Справді? Я думала, що тільки мій портфелик такий наляканий.»
Вадим кивнув:
«А знаєш що? Я вчора розповів своєму пеналу історію про супергероїв. Мовляв, він буде супер-пеналом у класі. Здається, йому сподобалося.»
Уляна засміялася:
«Тоді мій портфель буде супер-портфелем!»
«Знаєш, — раптом сказав Вадим, — можливо, якщо наші речі подружаться, їм буде не так страшно?»
«Чудова ідея! Зробім їх друзями!» — усміхнулася дівчинка.
Діти вирішили, що портфель та пенал мають подружитися, щоб разом бути сміливішими. Вони катали їх на гойдалках, показували їм пісочницю та навіть познайомили з м’ячем на спортивному майданчику.
Вадим приніс з дому також і свого портфеля, заповненого шкільним приладдям, і Уляна допомогла йому гарно все там поскладати. В окремо виділену спеціальну кишеньку — діти примостили «супер-пенал» і заповнили його всім необхідним для школи. Натомість Вадим допоміг Уляні акуратно скласти зошити з букварем та похвалив і її пенал із зображенням вишивки. Діти весело гралися зі своїми майбутніми «сезонними друзями» і школа все більше ставала бажаною пригодою в їхньому житті.
«Мені здається, портфелику подобається!» — радісно сказала Уляна, коли портфель легенько погойдувався на її плечах, під час спуску із гірки.
«А мій пенал уже не боїться загубитись!» — підморгнув Вадим.
«Думаю, ні!» — сміялася дівчинка.
Невдовзі, дітей покликали батьки на вечерю і вони побігли голодні та щасливі, домовившись зустрітися на наступний день, поки ще школа не почалась.
Увечері Уляна поклала портфель на ліжко й серйозно з ним поговорила:
«Ну що, готовий до школи? Я знаю, буде трохи страшно. Але ми з тобою разом. І Вадим із пеналом теж піде. Тому, як каже мама, якщо ти не сам — усе буде добре».
Наступного ранку, портфель ніби став ще яскравішим. Уляна вже не хвилювалася, що йому страшно, як і не боялася сама. Разом із Вадимом вони щодня тренували портфель та пенал до школи, збирали в них олівці та зошити з підручниками, гралися в учнів на заняттях.
Якось Вадим задумливо подивився на свого пенала і сказав:
«Знаєш, мабуть, не тільки пенал боявся. А якщо я забуду, як писати букву «М» або «Ф»?
Уляна турботливо подивилася на нього:
«Не переживай, я тобі допоможу. А ти мені пообіцяй, якщо я забуду, як писати цифру «5» або «7» — то підкажеш. А якщо мій портфель буде дуже важким — допоможеш донести. Ми ж команда!»
Двоє майбутніх школярів зрозуміли, що іноді іграшки чи речі можуть допомогти впоратися зі страхами, якщо поділитися з ними своїми переживаннями. І коли ти не один — будь-які кардинальні зміни в житті дають шанс новим пригодам та можливостям.
