Пригоди пластикової Пляшки

Жила собі  у продуктовому магазині пластикова Пляшка. Жилось їй не добре, не погано, а як усім. Стояла вона, наповнена солодкою водою, серед собі подібних. Іноді подрімувала, іноді базікала із сусідками-Пляшечками, але ніколи нікуди не висовувалась. 

Якось одного незвичайного дня (так здавалося нашій Пляшечці) чи то сонечко світило у вікно магазину надто яскраво, чи то водичка багато бульбашок випустила, та набридло їй таке одноманітне життя. Взяла Пляшка та й підсунулась у перший ряд на поличці. Незчулась, як придбала її молода сім’я — мама, тато та донечка, яка дуже полюбляла розрекламовану водичку.

Спочатку її поставили в магазинний кошик для продуктів, де вона познайомилась із паном Сиром, панянками Полуничками та дружною родиною Печива. Усіх їх так приємно захитувало, що вони не помітили, як поснули. Прокинулась наша героїня від сильних стусанів. Це Катруся, дівчинка, що полюбляла солодку водичку, етикетку зривала, щоб потім похвастатись перед подружками. І як не прохала, як не голосила Пляшечка, дівчинка зірвала етикетку, випила водичку та й закинула пляшечку у відро для сміття.

У відрі був жахливий сморід та шум — воювали за своє місце і Недогризки яблук, і Обгортки від цукерок, а прокисла Сметана все бубніла та скаржилась на своє існування. Не сподобалось таке сусідство нашій Пляшечці, й вирішила вона втекти з нового дому.

Коли кухня пустувала, а через вікно дув легенький вітерець, видряпалась Пляшечка на підвіконня та й стрибнула донизу, у нове життя. За щасливим збігом обставин потрапила вона на квіткову клумбу, де чудово пахло, а сусідками були Тюльпани, Гіацинти та Підсніжники. Часто у гості до них прилітали Метелики та Бджілки. Усі вони вели культурні розмови та запрошували Пляшечку на чай. Нашій Пляшечці було тут добре і вона б ще довго тут зоставалась,  та одного разу помітив її старенький дідусь, що проходив повз клумбу. Обтрусив Пляшечку від бруду та й приніс додому.

— Дивись, бабусю, яка чудова пляшечка! Майже новенька. Буде нам в чому воду на город носити, грядки наші поливати.

На городі Пляшка познайомилась із красунею Морквою, серйозним Бобом та веселунками Картопельками. Усі вони зраділи її появі, адже вона щодня вгощала всіх свіжою водичкою. Приємно Пляшці було виконувати таку потрібну справу, та якось ніс дідусь її на город, а вона хотіла глянути, чи далеко їм йти, виглянула з наплічника та й упала на траву. Дідусь не помітив того і пішов далі. А пляшечка залишилась одна-однісінька лежати, серед зеленої травички. Лежала вона так не рік і не два, а три дні, поки маленький Дмитрик, що йшов цією стежкою до дитсадочка, випадково не наступив на неї. 

— Ой, мамусю, поглянь, яка пляшечка гарненька! Давай-но, візьмемо її до себе, — запропонував  він мамі.

— Дмитрику, їх у нас вже й так багато. В одній ми ґудзики зберігаємо, а в іншій — твої камінчики з моря, а ще кілька — з крупами на поличці стоять на кухні. Навіщо нам ще одна? — поцікавилась мама.

— Матусю, їй самій тут сумно лежати. У нас їй буде веселіше, — прохав синочок.

Мама погодилась, і Пляшечка потрапила в добрі руки Дмитрика. Увечері хлопчик з мамою вирішили змайструвати з неї нову іграшку — літачка. Мама взяла до рук ножиці, вирізала із картону хвіст, крила і колесі, і в нашої героїні розпочалось крилате життя.

Та одного разу завітав до Дмитрика в гості сусідський хлопчик Андрійко. Любив він усілякі витівки вигадувати, узяв літачок та й балкону пустив у далекий політ. 

Лячно було Пляшечці на такій висоті, але й цікаво. Ніколи вона не бачила так багато дерев та будинків, людей, котів та собак. Але, як і  все що захоплює, повітряна подорож швидко закінчилась. Не вистачило сил у нашого пластикового літачка, й присів він перепочити на одній із покрівель гаражів.

А в цьому гаражі була майстерня відомого на все місто Майстра. Мав він золоті руки, і з усього, що у них потрапляло, вмів зробити потрібні й гарні речі.

Почув дідусь незвичний шурхіт та й вийшов поглянути, що там діється. Побачив перекошеного, трохи поламаного літачка з пляшки й зрадів.

— О, якраз тебе мені й не вистачало! — вигукнув Майстер. Взяв знахідку до рук та пішов до майстерні.

А там сотні, а то й тисячі таких пляшок, і всі вони потрібні, адже з них чоловік майстрував високе дерево-пальму, що мала прикрашати майданчик у дитсадку. Швидко та акуратно  вмілий Майстер зробив потрібні надрізи й поставив пляшку в єдину незайняту дірку.

Уже наступного дня на подвір’ї садочка стояла висока красива пальма. Діти із захопленням розглядали її, часто фотографувались під її пластиковим листям. А наша Пляшечка віднайшла себе і більше не шукала пригод. Якщо не вірите, погляньте, он вона — усміхається і підморгує вам.