Глорія Дея

Її посадили на цій невеликій клумбі тоді, коли вже розквітали перші тюльпани і нарциси. У садку починала зеленіти молода травичка, вона бадьоро пробивала вологу чорну землю і радісно тягнулася до сонця.

Повні жовті нарциси відчуваючи свою досконалість, хизувалися красою. Вони вихитували голівками на різні сторони, оглядаючись, чи всі помітили, які вони красиві. Нарциси вважали себе найближчими родичами небесних зірок і тільки про це весь час й думали.

Стрункі червоні тюльпани, гордо вишикувавшись по краю клумби, зверхньо поглядали на інші оточуючі рослини, всім своїм виглядом, ніби промовляючи: “Подивіться, які ми красені у своїх червоних шовкових коронах!”

І всі вони з роздратуванням дивилися на недолугий маленький кущик (та ще й з колючками!), який нещодавно висадили посередині клумби. Квіти посміювалися з нього, з його незграбних гілочок, які були коротко обрізані і стирчали в різні боки. А кущик плакав від образ, тихо ковтаючи сльози, щоб їх ніхто не помітив. Він страждав і думав: “Який же я негарний! Я нікому не подобаюся. У мене не немає не тільки квітів, а навіть листячка!”

Але ось пройшло декілька днів — і на коротких гілочках кущика почали розпускатися маленькі листочки, з’явилися нові пагони. Та квітам все одно не подобався кущик, і вони намагалися загородити йому сонце, з усіх боків тісно обступивши рослинку. Незважаючи на це, кущик щосили тягнувся гілочками вгору. І потихеньку ріс. Лагідне сонечко зігрівало маленькі гілочки, а могутня земля надавала сил, живлячи його коріння.

З кожним днем сонце піднімалося все вище і вище, дні ставали довшими, а ночі — теплішими. Невдовзі шовкові пелюстки тюльпанів стали опадати, зів’яли і нарциси. А кущик було просто не впізнати, він став пишним і красивим. Одного дня на найбільшому пагоні з’явився бутон, а потім почала розкриватися квітка. Вона була чудова. Спочатку квітка була жовто-блідого кольору, але чим більше вона розкривалася, тим красивішою ставала. Коли квітка повністю розпустилася, краєчки її пелюсток мали приємний рожевий колір.

Яка чудова квітка! — милувалися перохожі. А хтось із них захоплено промовив:

— Ця красуня троянда зветься Глорія Дея!

Тепер вже троянда дивилася зверху на зів’яле та посохле листя тюльпанів і нарцисів. І щирий жаль проймав її сердечко за ті зів’ялі квіти. Та через деякий час посохле листя прибрали, цибулинки тюльпанів викопали. Замість них були висаджені різнокольорові петунії. Це були доброзичливі і скромні квіти, хоча мали гарне різнокольорове, яскраве забарвлення. Вони привітно дивилися на світ, радо вітаючись кожний день зі своєю сусідкою трояндою.

Ціле літо троянда провела у милому товаристві петуній, майже не згадуючи весну і ті прикрощі, що відбулися з нею.