Шлях до прекрасного
Настала тиша. Концерт закінчився. Глядачі розійшлися. В театрі Опери та Балету запанувала ніч.
Музичні інструменти так втомилися, що не могли одразу відпочивати.
— Ну як я зіграв? — не витримавши, спитав контрабас.
— Ти — хвалько, — не витримала скрипка, — я витягувала всі партії.
— Ні, друзі, головна — це я, — промовила флейта, — мій тоненький голос чують навіть на останньому ряду.
Диригентська паличка замислилась. Он, які в них голоси! А хто вона? Чи має право тут бути?
— Піду зі сцени, — сльози котились, котились, — перепочину, — вирішила паличка, сховалась в закуток.
Настав ранок, на репетицію почали збиратись музиканти, вони раділи новому дню. Ввечері концерт, потрібно підготуватись. Диригент не знаходив собі місця.
— Де паличка? — питав він.
— Чарівна? — запитали його.
— Майже, — погодився диригент, — друзі, якщо ми її не знайдемо, як будемо грати?
Інструменти мовчали, мабуть, вірно кажуть, вона – чарівна. Всі інструменти разом почали кликати паличку, кожен на свій лад. Паличка почула.
— Потрібна! Потрібна! — вона поспішила в руки диригенту. Один змах і лине музика. Така незвичайна, вона хвилює людські серця і душі, допомагає знайти шлях до прекрасного.
поах = змах
виправлено