Гарбузята шукають тата
Зростали собі на городі брати-близнюки, справжні козаки, добре їли і пили, здоровенькі були: Олег і Олесь, ось і рід їх увесь. Аж ось виросли і почали гарбузними боками штовхатись, щосили сперечатись, так від тієї бійки обом влетіло, що в різні сторони розлетілись. І відбулося диво, вони між собою помирились і домовилися по світу блукати, щоб свого батька відшукати, бо знати свій рід — то є велике щастя, на все майбутнє життя. В різні сторони вони покотилися і через рік зустрітися домовилися. Багато стежок минало, а легше від цього не ставало, нікого вони не знайшли, аж до рідної садиби прийшли, боки тільки зім’яли, а родича не знайшли, не придбали. Що ж робити? Аж ось на городі свято Гарбуза пропонують створити і смачними стравами багато гостей пригостити. Що тут почалося! Олег і Олесь аж за свої гарбузячі голови схопилися: з усіх городин і господарств до них гості назбирались, гарбузики і гарбузи вибражали як могли. Собі усмішки страшні зробили і свічки до голови встромили, може це і свято, а налякали людей багато! По вулиці весь врожай гарбузів ходить, цукерки жбурляє і малюків пригощає!
— А може якось впізнаємо тата, — промовляє Олесь до брата.
— Навряд, гостей забагато.
Так би вони й журилися, та небо з цим не змирилося і дощем всіх хмара почала поливати, свічки здувати, по домівках розганяти.
Тільки один гарбуз не здавався, він до братів покотив і капелюхом своїм їх накрив!
— Не сваріть мене суворо, діти, я і сам вас дуже хотів знайти, побував в далеких країнах, та ніколи більш вас не покину.
Капелюх захистив їх усіх, а батько обійняв на радощах синів своїх.
Автор: Шуляк Вікторія Дмитрівна. Тільки виповнилося 10 років. Дніпропетровська область, місто Кам’янське. «Дуже люблю читати і світ пізнавати! Також мрію стати художником або писати казки, тому мені так сподобався ваш конкурс. Дякую і сподіваюсь, що моя казка буде в книзі, щоб її читали всі діти на світі!»
