Радіодиктант

Тиждень розпочався з виховної години, на якій наш класний керівник ввімкнув радіо і ми слухали новий трек присвячений бабусі й виконаний співачкою з іменем газованого напою. Наш вчитель української, Матвій Андрійович, завжди щось вигадує: квести та тести, марафони й біологічні змагання з застосуванням оригамі або скульптурного пластиліну тощо.

— Перед словом “тощо” кому ставити не потрібно, — втрутився Матвій Андрійович.

Я й не помітив, що список вчительських цікавинок почав писати по-справжньому, на папірці-чернетці.

— До речі, Вадиме, тобі не завадить написати диктант.

Я розгубився.

— Невже я припустився помилок?

— Навпаки, з правописом в тебе все “Ок”, — заримував вчитель і підсумував:

— Думаєте, чому я ввімкнув радіо?!

Ми затихли так, що стало чути дихання один одного, клас з двадцяти дев’яти шестикласників дихав, як один.

— Радіодиктант, — голосно і чітко промовив вчитель, це слово пишеться разом, напишемо і ми разом, в сенсі гуртом, усім класом вранці дев’ятого листопада, ясно?

— Було ясно, а тепер похмуро, — скривилась Тая від небажаної перспективи.

Брови вчителя піднялися і там зімкнулися з такою швидкістю, що ми зрозуміли: сталася емоційна аварія.

— Тая-Тая, я вас зовсім не впізнаю, — досить спокійно продовжив вчитель, тут радіти потрібно.

— Чому радіти, це ж не “радійдиктант”?

— Так, — погодився вчитель, назва походить від історичного з’єднання двох слів і означає, що такий диктант транслюють по радіо в день української писемності й мови. А радіти треба тому, що він нас Єднає. За помилки не ставлять оцінки, але дають подарунки, якщо напишемо вірно. Після написання зробимо фото своїх робіт і надішлемо на електронну адресу. Через два дні опублікують текст для самоперевірки своїх знань. А я буду писати з вами разом, — закінчив Матвій Андрійович. 

Я підняв руку і запитав:

— Але зовсім маленькі його не зможуть написати, що тоді?

— Наш клас є шефами другого “А”? — питанням на питання відповів вчитель.

 Дістав словник української мови й додав:

— Отож, Вадим і Тая підуть до наших підшефних і будуть їм слова диктувати, зараз я доберу потрібні. А на перерві можете з ними в      “лови” зіграти, домовились?

Тая глянула на мене і підняла великий палець вгору.

— Вони нам точно зрадіють, — вигукнула вона.

— Оце той випадок, коли буде “Радійдиктант”, — зробив остаточний висновок вчитель, а його брови повернулись на свої місця.