Алгебра і цукерки
— Мамо, я сьогодні отримав десять балів по самостійній з алгебри, — радісно вигукнув Бодя.
Насправді хлопця звали Богдан, але він був трохи того — розбишака — одним словом. Найвищий у класі, він сидів з красунею і відмінницею Настею та лупав очима в її зошити.
— Списав? — приречено спитала мати.
— Еге ж, — радісно хрумкнув солоним огірком Бодя.
— Це для салату, давай сюди.
— Та я вже з’їв, — хмикнув і пішов в кімнату Богдан.
Чогось стало боляче за сина, хто з нього виросте? Мабуть в ігри пішов грати. От вже ці «мобілки–дебілки », туманять мозок.
В кімнаті було тихо. Бодя відкрив щоденника, знов нічого не записав. Треба Насті подзвонити. Та Настя не відповідала. Образилась, мабуть. Сама вона отримала «дев’ятку», тому що важко написати два варіанти за один урок.
— Йди вечеряти! – покликала мати.
Щодо попоїсти, Богдан був відмінником. А сьогодні їжа не лізла до рота.
— Хоч цукерок візьми, шоколадні з темною начинкою, як ти любиш.
— Я візьму, а з’їм пізніше, — заховав солоденьке хлопчина.
Перед алгеброю Богдан підійшов до Насті.
— Я в тебе все списав, моя «десятка» несправжня. Вибач. Ось, тримай!
Він поклав цукерки їй в долоні.
— Давай я тебе навчу і ти будеш сам все вирішувати, — посміхнулась Настя, — а цукерки з’їмо разом.
Обом стало весело, вони сіли і відкрили зошити з алгебри.
