На ставку

Після школи хлопці вирішили побігти до ставка.

— Можна буде поковзати, — вигукнув Матвій,  холодний вітер розкуйовдив його волосся.

— Наввипередки, — крикнув Тарас і хлопці побігли.

Першим прибіг Павло і глянув на воду. Ставок виблискував на сонці, мов дзеркало. Крига була ще тонкою, морозу тільки два градуси, куди ж кататись.

— Хлопці, відбій.

Матвій топнув ногою по льоду, під ногою хлюпнуло.

— Проламується, зараза.

— Матвій, ну що ти таке кажеш. Будуть ще Йорданські морози, замерзне.

Тарас і Матвій повернули назад, хотіли додому.

— Хлопці, ви чули? — Павло ще не відійшов, напружено вдивлявся.

Сутінки опустились на землю, швидко вечоріло, та хтось ніби кликав хлопця. Друзі повернулись і вже втрьох придивлялись та прислухались. Берег був нерівний, між кущем та водою щось каламутилось. Он, там! Хлопчик побачив малого цуцика, який бультихався у воді. Всім тілом він боровся за своє життя. Лапки били по кризі, він не міг вибратись.

Павло підбіг, вступив у воду, ухопив цуценя. Воно тремтіло від холоду і раділо, що врятоване. Швидким кроком хлопці побігли додому — грітися.

 Недаремно прийшли на ставок!