Горіховий врожай

Третій Спас — горіхи збирати час, — звернувся дідусь Панас до онуків: хлопчаків — дев’ятирічних близнюків. При цьому він жонглював трьома горішками, хитро жмурячись, як бабин кіт Степан.

— Це для баби, вам не дам — назбирайте цілий жбан, можна класти й в кишеню.

Попивши молока, полізли на дерево, а дід був спостерігачем і тіл зберігачем. Стоячи під кроною, дерево гойдав долонями. Аж небо хиталось, а відерце з горіхами назбиралось. Дитячий сміх розносився на всю садибу. 

— Яке щастя, онуки — є!

— Є-є-є! — підбадьорювали з дерева дідуся, й надалі хиталися.

Брали в кожну руку по два горіхи, стискали кулачками, та розкрити сил було замало.

— Дідусь, покуштуємо, коли назбираємо відро горіхів, бо зараз вони не здаються, як живі. Може, в них і мозок є? — жартували до діда.

— Може і є, — не моргнувши погодився дід.

— Як в голові?

— Горіх з вітамінами для ваших голів, тобто біологічно активними речовинами. 

Праця підійшла до завершення. Час лускати, клацати.

— Поділю на двох, — Панас вмілими руками дав половинки горіха близнюкам, — бачите, схоже на наш мозок, такий же загадковий. Речовини у горіхах допоможуть вам мислити, міркувати, нові ідеї вигадувати. Мозку така їжа до вподоби, а розумний мозок у світі цінують, навіть його день святкують. Так, не жарт, є день Мозку! — і дід клацнув ще горішок.

— Наминайте, мене з бабунею не забувайте, про Спас Горіховий пам’ятайте, а знаєте, скільки років нашому горіховому дереву? — перевів тему розмови дід.

І онуки притихли.

— Можна не рахувати, а краще скільки вам самим років знати, тому що посадив я його у ваш День Народження! Він росте і ви з ним, день за днем. 

Діти піднялись і стали біля дерева. 

— Він нас переріс! — гукнули разом.

— А ви мозком переможете, потім цілий Горіховий гай посадити зможете! Вечоріє. Гарний сьогодні день вийшов, — видихнув дід, — Повертаймось, на нас чекають бабуня і кіт Степан.