Котяче щастя

Задощилось: день не завдався з самого ранку. Бездомна сіра в білий горох кішка виглядала скуйовдженою і подряпаною, вона спостерігала, як великі краплі тарабанять по асфальту невеличкого міста, намагаючись перетворити його на Венецію.

— Я не маю гондоли, та що й казати, навіть надувного човна, щоб пересуватися містом, яке плаває, — з жахом думала вона.

ЇЇ великі сірі з вогняними крапочками очі побачили безнадійність ситуації й відповіли сльозами. Їжа, смачненькі м’ясні обрізки, які регулярно роздавала Матінка Марта, робітниця м’ясної крамниці, знаходилась за три вулиці від неї. Тепла ковдрочка залишилась в спогадах дитинства, коли киця була зовсім маленьким кошенятком. Тож надія достатньо поїсти та тепло поспати заховалась, як сонечко в дощових хмарах.

— Леді, дозвольте вас запросити на прогулянку, — втрутився посеред її сумних думок приємний голос з муркотливими нотками.

Перед нею стояв сірий кіт з білим вухом і краваткою-метеликом на шиї. Очі обох котів були однакові: сірі у жовтих крапочках, які здавалися перехожим золотими вогниками.

— Але не час гуляти під такою зливою, — киця так здивувалася, що перестала плакати.

— Дощ у ваших очах закінчився, тож я не бачу перешкод, мої родичі з Великобританії вважають, що гуляти треба кожен день за будь-якої погоди. І я з ними згоден. Якщо щодня задощить, то я не маю гуляти зовсім?

З цими словами він дістав різноколірну парасольку, за мить розкрив і закрутив її. Жовті, червоні, білі, сині та фіолетові пасма на парасольці почали рухатися і киці здалося, що виглянула веселка, яка буває після дощу.

— А що, дощ вже скінчився? — не до речі запитала вона і неймовірно зраділа.

— Дощ — ні, а неприємності точно скінчилися, рушаймо в країну Котів.

— А що, така країна існує? — знову здивувалася наша знайома кішка.

— Не зовсім впевнений, але пошукати потрібно. Думаю, десь на Землі є місце, де ми будемо щасливими.

 Він вклонився, як справжній джентльмен і протягнув вперед лапу, запрошуючи кицю на променад. Через хвилинку вони були під парасолькою удвох. Тут було дуже затишно, велика парасолька чудово рятувала майбутніх мандрівників від важких дощових крапель, країна Щасливих Котів чекала на наших героїв.

А кішка м’яко ступала між крапель і думала собі, що йти разом під цією веселковою парасолькою — це і є Справжнє Котяче Щастя.

Котяче щастя

(НЕ)Безпечний Інтернет!

Котяче щастя

Кіберзлочин

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->