Сто один пончик

— Хочу пончик! — повторювала Ганночка по дорозі від поліклініки. Сьогодні дванадцятирічна дівчинка була з мамою на прийомі у педіатра.

— Але доктор сказав, що тобі треба скорегувати меню, щоб вага залишилась в нормі.

— Але я хочу цей солодкий смажений пиріжок з отвором посередині. Особливо мені до смаку отой, з шоколадною глазур’ю.

Вони як раз проходили вздовж кав’ярні «Понч», яка славилася тим, що всім охочим випити кави на додачу клали пончик, смак якого змінювався кожен тиждень. Можна було попасти на тиждень ванільних, шоколадних або горіхових пончиків. Ціна кави була трохи вища, але пончик того коштував.

Ганночка з мамочкою зупинились, бо побачили, що працівники кав’ярні вийшли на вулицю. В їх руках були різні принади для оздоблення і вже через якихось шість-сім хвилин перед кав’ярнею було надуто великий гумовий круг у вигляді пончика.

– Щось незвичне! – похвалила мама.

– Вирішили організувати в цю першу червневу п’ятницю свято Пончика, – озвалась Віолетта, вона допомагала тримати ножиці, наклейки та папірці з рекламою цього заходу, була донькою господаря кав’ярні та однолітком з Ганночкою.

— Хочете приєднатись? – її пропозиція була доречною, в Ганни аж очі заблищали від радощів.

Мама подумала і сказала:

– Ми й допомогти можемо!

– Я з задоволенням запросив би вас попрацювати на один день, – батько Віолетти саме вийшов, щоб теж побачити наскільки весело виглядають надувні пончики і як вони тримаються на вітру.

– Тут в нас є флаєри – запрошення в п’ятницю відвідати наше кафе, ви роздаєте сто і тим самим рекламуєте «Понч», а за сто першим приходьте самі, за виконану роботу ми вас пригощаємо.

– Добре, домовились.

Скільки прийшлось походити, щоб ті флаєри роздати, я не можу вам сказати. Але добренько Ганночка з мамочкою попрацювали й багато калорій віддали. Всіх знайомих обійшли та нових перехожих запросили, віддали багато сили!

– В п’ятницю вони причепурились і до свята долучились. Недаремно працювали, відвідувачів було чимало!

Віолетта з татком працювали, а потім до Ганночки з мамою присіли й разом каву з пончиками їли й пили.

– Бачите, які пончики всі однакові, це тому, що вже сто років, як придумали машину для виробництва пончиків! – радів Віктор Вікторович.

А Віолетта підказувала батькові, що тому в пончику дірка, щоб нанизати його на металевий стрижень і зручно було дістати з киплячого масла.

– А я прочитала, що пончик у нас в народі називають пундик, – не відставала Ганнуся.

Свято вдалося. Домовились, що можна розширювати виробництво, бо є попит на пончики-пундики, а значить, побігати з рекламою прийдеться неодноразово.

Отож, як здивувався доктор через пів року, що на такій «пончик – дієті» Ганночка схудла аж на п’ять кілограмів! А мама подумала, що головне – правильно організувати процес!

Сто один пончик

Ловка голка

Сто один пончик

Казка про Тиждень

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->