Пухнастик та Фіфінка

Зайченятко Пухнастик тихесенько спало в своїй хатинці. Йому наснився дивний сон про те, що все навколо стало білим. Він не знав, що то таке і здивовано дивився на біле простирадло. В лісі голосно хруснула гілка і Пухнастик прокинувся. Виліз з тепленького ліжечка і почимчикував до виходу. Вийшовши на поріг — присів від подиву. Перед очима — прекрасна картина з його сну.

Біле простирадло вкривало все навколо. Хатинки всіх його сусідів були вкриті білосніжною пеленою. Ще ніхто по ній не ходив. Тому маленький не знав чи можна іти далі. Він простягнув лапку, побарабанив нею по незайманій перинці. Та була м’якенька, але дуже холодна. Пухнастик набрався сміливості й стрибнув. Стриб… Стриб… Озирнувся…

А там, відбитки його лапок.

— Цікаво, що ж це таке? Матуся спить і нікого запитати.

Пухнастик здивовано зиркав. Це була його перша в житті зима.
Правда, він бачив і раніше білі мухи, але ті швидко зникали, навіть не долітали до землі.

— Ой, як їх багато! Така гарна перинка вийшла, —думало зайченятко і весело стрибало, слухаючи потім, як рипить під лапками сніг.
Рип… Рип… Рип… Рип… Тиша…  Рип… Рип… Знову тиша.

— А! Так це перинка зі мною говорить! — вирішило воно і далі гралося стрибаючи.

Пухнастик тупотів лапками і ті скрипи було чути в нічному зимовому лісі.
Мороз лагідно щипав його за рожевого носика…

— Ти що робиш? — почувся звідкись дуже знайомий голос.

Пухнастик зупинився, озирнувся. Нікого.
Знову стриб, рипіння…
Голос зверху запитав: “Ти ніколи не бачив сніг?”
Зайченя вдивлялося в темряву.

—Сніг, сніг, — лунало в голові.

— Агов, друже, ти що мене не впізнав? Це ж я, твоя подруга Фіфінка.

Маленька білочка розглядала з дерева дивовижні і грайливі рухи Пухнастика.

— А, так це ти! — радісно вигукнуло мале.

— Йди до мене, тут весело!

Фіфінка швидко пересувалася по деревах, тому за лічені секунди опинилася поруч зі своїм другом.

— Ой, а що це з твоєю шубкою? — здивовано розглядав Фіфінку зайчик.

— Нічого! — відповіла білочка. — А що?

— Ти стала сіра, а де твоя руда шубка ?

— А ти на себе подивися! — вигукнула Фіфі й розсміялася.

Пухнастик придивився і зойкнув.

— Що це зі мною? Чому я став такий білий?

Зайченя з подивом оглядало свої лапки та бочки. Дивувалося. Воно зиркало на себе і на білий  сніг…

— Дивина!От прокинеться моя матуся і я обов’язково все в неї розпитаю!

А ваша матуся розповідала про сніг?

І, обов’язково запитайте її, чому Пухнастик і Фіфінка змінили колір своїх шубок.