Пори року

Було це давно, не за наших часів,
Де небо із полем стрічалось широким,
Десь там, де не чутно і співу птахів,
Зустрілися якось усі пори року.

Зима білосніжна з морозом прийшла
І стала собі вихвалятись зухвало:
— Ось де лишень тільки б я не була,
Своєю красою весь світ зчарувала.

Всі діти радіють, як падає сніг,
Тож певно, що я серед вас головніша,
Ніхто з вас зробити такого не зміг,
А радість дітей — то для нас найцінніше.

— Гов сестро, стривай, — обізвалася Літо, —
Всі діти чекають тепла цілий рік,
Чи ж будуть морозам постійно радіти?
Ти не головна, зрозумій це навік.

— Я сонця промінням весь світ зігріваю,
Радіє мені все живе навкруги, 
Хай кожна із вас будь-кого запитає,
Теплом всіх зігріти вам не до снаги.

— Свою я промову хотіла сказати,
На мене чекають також увесь час,
Зі мною весь світ почина оживати,
Весна головніша отут серед вас.

Струмки задзвенять і прокинуться квіти,
Коли я торкаюся дотиком їх,
Старі і малі починають радіти.
Чи вам до снаги така радість для всіх?

— Вдягаю у золото я всю природу
І щедрі дари я несу в кожен дім,
Тож Осінь для всіх головна нагорода,
Чи вам до снаги догодити усім?

Не спірне питання, хто з нас головніша,
Навіщо всім сніг і тепло, і струмки,
Бо щедрий врожай для людей найцінніше,
Тут я головна, вам це ще невтямки?

Отак собі сперечалися сестри до ранку,
Хто з них головна, яку користь несе.
Промовило Літо таке наостанку:
— Нехай нас розсудять, оце і усе.

Пішли собі сестри по світу шукати,
Кого б по дорозі не стріли вони,
Ніхто їм не зміг тую правду сказати.
Одні говорили: миліше Весни 

Нічого немає, а інші про Осінь,
Бо щедрий врожай нам дарує вона,
А хтось говорив: без Зими і морозу
Ніколи не буде розваги сповна.

Ще інші казали: найкраща — то Літо
І сонце, й тепло нам дарує щорік.
Ніхто не зумів тих сестер розсудити,
Аж раптом назустріч їм йшов чоловік.

І кинулись сестри до нього з проханням,
Щоб він розсудив їх, хто з них головна.
— Ну що ж, відповім я на ваше питання,
Але пам’ятайте, що правда одна.

І дійсно нас Осінь чарує красою,
Та інколи зливи нам коять біду,
Як блискавка в небі гуляє з грозою,
Коли вітер свище, то не до ладу.

Зима нас чарує своїм білим снігом,
Та інколи час хуртовин застає,
З гір як лавини летять із розбігом,
Тоді не до жартів нам зразу стає.

Весна нас чарує своєю красою,
І дійсно тоді прокидається все,
Та інколи повені шкодять водою,
Від тої води нас ніщо не спасе.

А що ж бо до Літа, воно наймиліше,
Теплом зігріває та інколи так,
Що палить ліси й поля все палкіше,
Не раді цьому ні багач, ні бідняк.

Усьому свій час і своя пора року,
Важливі й чарівні ви всі у свій час,
І кожну із вас ми чекаємо в строки,
Ви всі головні в цьому світі для нас.