Мурашка Молі

Маленька сумна мурашка Молі сиділа на листочках ожини, які погойдувалися від літнього вітру. Саме це місце було обрано для спостереження за мурашником, бо звідси, видно все дійство, як на театральній сцені.
Комашка споглядала на метушню і міркувала над незвичним питанням.

— Що ж далі? — пролітала в її голові думка.

— Ким бути? — Молі ніяк не могла зосередитися.

Через декілька тижнів свято Врожаю і Королева оглядатиме мурашник, а опісля — бал, на якому молодь представлятимуть всьому мурашиному народу.

Молі з журбою поглядала на свій улюблений дім, все не могла вирішити, ким же вона хоче бути.

В цей час, її товариші метушилися в пошуках їжі. Хтось відбивався від жучка, який забрів на територію в пошуках смаколиків. А ще, он там, в середині, ведуться роботи, по правильному утриманню відкладених яєць, з яких продовжиться мурашиний рід. А он ті, доглядають вже народжену малечу… Життя бурлить…

Молі спостерігала за навколишнім світом, в якому кипіла робота. І що її здивувало, то це те, що жодна з мурах не була сумною. Вони всі радісно спілкувалися між собою. Дехто навіть щось наспівував, тягнучи до мурашника солоденьке, бо знав, що потішить знахідкою все сімейство. Адже, кожного дня мурашки вишукують смаколики на зиму, дуже радіючи таким знахідкам.
Молі штурмувала свій мозок запитанням.

— Ким, ким же мені бути? Королева запитає про це, — зітхала мурашка, вкотре не знайшовши відповідь. Від того суму, що її охопив, гірко заплакала.

Молі бачила з якою радістю виконуються накази Королеви, але та ніколи не нав’язувала свою думку, а лише хотіла, щоб кожен з її команди обрав справу для душі. Комашка плакала, витираючи оченята, а вітер виколихував її на листочках, як в люльці. Безсила заснула зі своєю журбою наодинці, так і не зробивши вибір, від якого залежить все подальше життя.

Молі солодко спала, лагідне передвечірнє сонечко зігрівало тільце, а вітерець наспівував тиху мелодію лісу.

— Ой, допоможіть! Допоможі- і- і-іть! — крізь сон долітали тихі слова.

— Допоможі-і- і-ть! — трішки голосніше пролунав дитячий голос.

Молі різко прокинулася, але ще не могла зрозуміти, що ж сталося.

— Допоможіть!

Різко піднявшись на свої швидкі ноженята, комашка побігла на голос. І що ж вона побачила? Жук, той що приходив по ласощі, встиг таки викрасти одне немовля, яке почало вилуплюватися з яйця.
Мурахи — охоронці не помітили крадіжки. Поспішаючи, жук викинув здобич в траву. Яйце пошкодилося і маля не могло самостійно вибратися, було дуже кволе.

Молі була схвильована, адже це вперше їй довелося когось рятувати. Підхопила малечу, а з тріщини дивилися злякані зірниці малечі. Мурашки з цікавістю, мовчки, розглядали один одного. Комаха дивувалася собі… Вона зачаровано вдивлялася в оченята і не могла зрозуміти, що ж то за відчуття, які її переповнювали. Радість, надія, тривога: все змішалося. Але, одне вона чітко усвідомила, що вже любить ці оченята, які з надією на порятунок на неї зиркали.

Молі понесла малечу до нянь, які опікувалися новонародженими. Ті метушилися, були в розпачі, бо втратили одного малюка.

— Хто тут головний? — запитала комаха.

— Я, — тихо відповіла сумна мураха з розумними очима. — Поки що я…

— Ось, тоді це вам, малюк загубився, потребує допомоги.

Що було далі… Неймовірне видовище!

Всі няні почали радісно аплодувати, а малеча їм допомагала ще невмілими оплесками й посміхалися, показуючи малесенькі зубчики. Головна пані Няня обіймала Молі та щиро дякувала. А Молі раділа, ще і як раділа…

Ось, саме в ту мить, вона зрозуміла, де її місце в мурашнику. Нічого в світі, навіть в мурашиному, не відбувається випадково. Завжди прислухайтеся до себе і своїх відчуттів. І зрозумійте, що вам завжди дають підказки. Молі зрозуміла. Нехай щастить і вам.

Настав той щасливий і зворушливий день. Весь мурашиний люд заполонив простори мурашнику. Королева представляла світу молодь, яка поповнить ряди дорослих комах. А та, соромно тулилася осторонь, була схвильована промовою Королеви. Кожен з представлених комашок, знав ким буде, знала і Молі. Радість і любов переповнювали її. Ось, та мить… Тисячі очей навпроти… Довгоочікуване запитання… Тиша… Відповідь…

— Я — ВИХОВАТЕЛЬ! І я — пишаюся цим!

А ви ким мрієте чи мріяли бути? Зазирніть собі в душу, кого бачите? Хай мрії ваші здійсняться!!!