Полярна Мандрівка

Жителям міста Анкорідж, штат Аляска, природа надала можливість спостерігати одне з найбільших чудес – Полярне сяйво. Тривале магічне шоу, що демонструє не Девід Коперфільд, а зимове прохолодне небо. Граючи найрізноманітнішими тональностями та кольорами, воно відтворює найкращу музику. Захоплюючі світлові гами ритмічно виблискують у просторі атмосфери. Мабуть, ви чули вислів про столицю світової моди Париж: «Побачити Париж та померти». У нашому випадку він трансформується, і звучатиме так: «Побачити Полярне сяйво і зрозуміти, що небесна канцелярія усіма силами дає людині ключі від дверцят кімнати з найскладнішим замком, де, скрутившись калачиком, під зоряним покривальцем спить віра в диво. Людині потрібно всього лиш зайти всередину та розбудити його».

Найпівнічніше місто Сполучених Штатів Анкорідж також мало свої потаємні двері, за ними вирував найбільший хижак Арктики: лютий мороз. Оточене  затокою Кука та скелястими схилами Чугацьких гір поселення слугує своєрідним містком між людським та могутнім природнім світом країни Північного сонця – Аляски.

Серед цих країв Анкорідж – найзручніше місце для подорожі. Багатоманітні заповідники Аляски огортають його зі всіх сторін. За декілька кілометрів  від центру, де асфальтована дорога стає кам’янистою стежиною, а комфортабельні будинки змінюються на поодинокі домівки, атмосфера наповнюється сценами дикої, захищеної від людського втручання природи.

Одна з таких відгалужених від магістрального шляху доріжка веде нас до окраїни міста. Тут, в  оточенні вічнозелених ялин вимальовувався невеличкий будиночок тутешнього лісника Елвіса Фішмена.

Оселя містера Фішмена розташовувалася у надзвичайно живописному куточку. За дерев’яною огорожею, що складалася з загострених і пофарбованих неначе кольорові олівці колод, розкинувся невеличкий ліс. Густе дерев’янисте покривало захищало від крижаного подиху вітру, який прямував від гірської місцевості. Неподалік від будинку, за густими зеленими хащами розпочиналися схили Чугацьких гір – один  з найбільших гірських хребтів південної Аляски.

Дім був таким же мальовничим, як і територія, на якій він знаходився. Господаря найближчі сусіди ніжно називали місцевим Сантою. Його щира душа та добре серце зворушувало завжди.  Також частково цьому сприяв  зовнішній вигляд старенького: доволі масивна фізична статура, у нього була біла борода, час від часу дідусь одягав окуляри. Образ був би цілісним разом з червоним костюмом, зграйкою різдвяних ельфів та дев’ятьма  літаючими  оленями. На жаль, дружелюбний лісник не володів таким Різдвяним багатством. Замість цього у нього було двоє маленьких ельфів. Онучата Вінсент та Еллі, часті гості на канікулах й затяті любителі пригод. А ще, у колекції містера Фішмена були садово-паркові фігурки у вигляді семи гномів (маленькі неживі статуетки були точною копією головних героїв казки «Білосніжка та сім гномів»), собачка на ім’я Незабудка (саме ця квітка вважається символом штату Аляска) та олень з незвичною назвою Пегас.

Домівка господаря була дійсно схожою на місце проживання казкового героя. Будинок, оздоблений каменем, поступово вкривався мохом та плющем. На їхньому фоні виділялись нещодавно пофарбовані білим кольором вікна та ганок. Над дахом невеличкими жовтими лампочками завжди сяяла гірлянда. Її світло ніколи не згасало, що не раз дивувало відвідувачів. Доріжка від фіртки та головного входу в будинок ділила подвір’я на дві частини. З лівого боку росла невеличка декоративна ялинка. Їх оточили уже відомі нам садові фігурки. Здалеку вони виглядали наче малі діти, що грайливо метушилися навколо новорічного деревця.

З іншого боку територія належала іншим підопічним містера Фішмена. У невеликому вольєрі гордовито хазяйнував Пегас – північний олень карибу. Збоку, біля володінь Пегаса, красувалася будка сибірської хаскі. Незабудки. Вони чудово ладили, час від часу Елвіс Фішмен випускав благородну тварину на волю. Повільними кроками, під пильним спостереженням собаки, олень блукав навколо будинку. Його зовнішність була такою ж надзвичайною, як і сама поява у домі. Ріст сягав приблизно півтора метра, вага близько двохсот кілограм. Довгі та стрункі ноги додавали його ході неабиякої граційності. З обох боків на могутній світло-коричневій спині вимальовувалися невеличкі пасма темного кольору, які нагадували крила. Ці шерстяні візерунки й послугували причиною назви Пегаса в честь міфічної істоти. Побачивши господаря, когось з його онуків чи навіть Незабудку, він бадьоро рухався й інколи підстрибував. Безперечно, легкості йому додавали крильця на спині, жартома говорив усім старенький дідусь. Він дуже любив красивого й рогатого друга, а Пегас відповідав містеру Фішмену взаємністю. Їхня дружба тривала уже близько двадцяти років.

Сторінки: 1 2 3

Полярна Мандрівка

Про що співають птахи?

Надіслати коментар

<-- -->